Наш черговий нарис продовжує тему репресованих польських військовослужбовців, які в 1939 р. потрапили в радянський полон і перебували у трудових таборах на території сучасної Рівненської області.  

Мечислав Квятковський, син Петра, народився в 1913 р. і мешкав у місті Вільнюс, пров. Комінья, буд. 16 кв. 1. Батько, Петро Квятковський (прибл. 1890 р. народження), працював будівельником-пічником. Сестри Ядвіга, Олена, Стефанія, Ганна і Станіслава та брат Іван (візник за професією) теж мешкали у Вільнюсі.

Упродовж 1920–1927 рр. Мечислав опановував шкільну освіту. Взнаки давався непосидливий характер хлопця, через який йому довелося два роки залишатися в одному класі. Після закінчення навчання влаштувався працювати в редакцію однієї з місцевих газет рознощиком преси. У 1930 р. юнак вирішив працювати на будівництві, щоб допомагати батьку, проте робота чорноробочого була йому не надто до душі. У 1933 р. Мечислав починає працювати візником на братових конях. До цієї ж праці хлопець повернувся й після військової служби, яка тривала з 1935 до 1937 р.

Через свою запальну вдачу він тричі за п’ять років потрапляв на лаву підсудних: у 1933 р. за сварку з поліцейським два тижні провів у в’язниці, ще два тижні ув’язнення отримав у 1935 р. за невиконання наказу під час проходження військової служби, в 1938 р. був засуджений до трьох років умовно за те, що своїм фаетоном розбив машину генерала Домб-Бернацького.

У вересні 1939 р. у зв’язку з початком німецько-польської війни Мечислава мобілізували до Війська Польського. Разом зі своїм військовим підрозділом він відправився з Вільнюса до Львова. Упродовж кількаденної передислокації військова частина двічі піддавалася бомбардуванню німецької авіації. У місті Буськ військовослужбовці потрапили в полон до Червоної армії. Як стверджував М. Квятковський, військовополонених відразу було розсортовано – рядових відправлено до Шепетівки, а офіцерів вивезено в невідомому напрямку. На сьогодні достеменно відома доля офіцерського складу польської армії, який потрапив у радянський полон. Кваліфікувавши цю категорію в’язнів як головне знаряддя «буржуазної польської держави», Й. Сталін підтримав пропозицію Л. Берії застосувати вищу міру покарання до офіцерів, поліцейських, жандармів та ін., що перебували в Козельському, Старобільському та Осташківському таборах військовополонених, підписавши відповідний наказ. На момент здійснення «операції по їх розвантаженню» в квітні 1940 р. у спецтаборах знаходилося 14 тис. 857 осіб.

Із 22 жовтня 1939 р. М. Квятковський перебував у табірному пункті «Сапожин». Попри неабияку працьовитість, підтверджену адміністрацією табору, і виконання понад 100 % норм виробітку, бранець не міг опанувати свою вдачу. І тут його тричі арештовували за порушення внутрішнього розпорядку. Особливо вороже бранець реагував на радянську пропаганду, яку здійснювали протягом годин політінформації. Під час таких зустрічей в’язні були змушені регулярно читати радянську пресу, зокрема газету «Під прапором Леніна». Це видання друкувалося польською мовою та було заповнене неправдивими відомостями стосовно процвітання радянської держави й відвертою брехнею щодо війська та уряду Польщі. Саме це й обурювало Мечислава, який був патріотом своєї держави. Всю провину за своє нелегке становище, як і його побратими, чоловік покладав на українців, які, на його думку, зрадили Польщу. Він неодноразово стверджував: «Через українців ми пропадаємо в полоні, вони нас зустрічали в лісах і затримували!» Одного разу зопалу Мечислав сказав: «Я не хочу бути під совєтами, бути товаріщем, якщо Червона армія буде в Литві, то виїду куди-небудь закордон, скоріш за все до Румунії, і буду закордонним паном».

Для спецконтролю табірних пунктів табору НКВС № 1, штаб якого розміщувався в Рівному, був створений Особливий відділ (ОВ) НКВС. На чолі відділу став лейтенант держбезпеки Кравець. Першочерговим завданням ОВ НКВС було налагодження сітки інформаторів, які мали з’ясовувати всі достовірні відомості стосовно військовополонених. До числа інформаторів потрапляли як полонені поляки, так і вільнонаймані робітники, яким часто доводилося спілкуватися з бранцями. Тож сформована в 1939–1940 рр. структура інформаторів і агентів НКВС швидкими темпами розросталася і в табірних пунктах, не став винятком і пункт «Сапожин». Про розмови М. Квятковського швидко стало відомо адміністрації табірного пункту. Крім того, військовополонений не приховував своїх намірів здійснити втечу при першій ліпшій нагоді. Як результат, його було арештовано й доправлено у в’язницю НКВС у Рівному. Як і в усіх інших випадках, слідчу справу передали на розгляд судового засідання Воєнного трибуналу Прикордонних військ НКВС Волинської області. У той час звинувачений перебував під вартою у Рівненській в’язниці № 1 НКВС.

Зазвичай такі засідання були виїзними та закритими. Участь у них брали голова – військовий юрист Пилипенко, члени трибуналу – сержанти міліції Горбенко, Брагін, Профатілов та секретар Домашевський. На засідання також викликали свідків, список яких затверджували заздалегідь. Виїзне засідання у справі військовополоненого М. Квятковського відбулося у «ленінському кутку» в приміщенні ОВ НКВС № 1 у Рівному. Вироком військового трибуналу від 7 жовтня 1940 р. «за систематичне проведення серед військовополонених антирадянської агітації у 1940 р.» (ст. 54–10 ч. 1 КК УРСР) останнього засуджено до шести років виправно-трудових таборів.

Постановою Президії Рівненського обласного суду від 29 березня 1989 р. вирок Військового трибуналу від 7 жовтня 1940 р. відмінено, справу припинено через відсутність складу злочину. Подальша доля Мечислава Квятковського невідома.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.