Волинські землі рясно зрошені кров’ю польських солдатів. Свідчення цього – безіменні хрести в Рівному, де на кладовищі, на вулиці Дубенській, спочивають понад 320 легіонерів.  

Такі ж військові поховання є і в Корці, і в Клевані, і в Здолбунові. У часи панування комуністичної влади були знищені польські цвинтарі з солдатськими похованнями в Острозі, де зараз на римо-католицькому цвинтарі знаходиться стадіон, у Дубно, де нині на місці цвинтаря – сміттєзвалище, в Березному та Костополі, де знищено римо-католицькі надгробки, а на їхньому місці споруджено меморіальні комплекси.

2–9 липня 1920 р. під Рівним відбулася битва між польським та більшовицьким військами. Про те, як розвивалися події, зокрема й на території сучасної Рівненської області, ми можемо довідатися з цінного історичного нарису «Битва під Рівним», вміщеного в праці «Zarys historji wojennej pułków polskich 1918–1920». Його автор – ротмістр Мечислав Бернацький.

Не знаючи про несприятливість розпочатих 1 липня 1920 р. наступальних дій проти кінної армії Семена Будьонного, зокрема про відхід польських частин за річку Горинь і до міста Людвиполя (сучасне місто Березне на Рівненщині), головнокомандувач Українського фронту Війська Польського (пізніше фронт двічі змінював назву на Фронт Ридз-Смігли та Південно-східний фронт – ред.) генерал Едвард Ридз-Смігли віддав наказ наступати в напрямку Корця. При цьому він опирався на помилкове повідомлення про те, що 1-ша дивізія піхоти легіонів перейшла в цей день через річку Случ під Городницею.

Командування фронту сподівалося випередити можливий наступ із боку більшовиків. Розраховувало воно й на те, що під час розвитку подій польські підрозділи встигнуть вдарити Будьонного своїм лівим крилом. Наступати повинна була й 6-та армія, якій ще раніше були віддані відповідні накази. Найнебезпечніша ситуація – в районі Острога, який захищали деморалізовані війська 1-ї резервної бригади, котрі неодноразово зазнавали поразки. Саме на цю бригаду був спрямований головний удар кінної армії.

2 липня близько 10-ї години розпочався польський контрнаступ у напрямку Здолбунова проти бригади 11-ї дивізії російської кавалерії, яка підходила вже під Квасилів. Після короткої боротьби росіяни були майже зовсім розбиті та втікали до села Новомильськ. Дивізія польської кавалерії повністю виконала поставлене перед нею завдання, відбиваючи спробу більшовиків прорватися знову до Здолбунова. З огляду на такі обнадійливі повідомлення головнокомандувач 2-ї армії через годину наказав дивізії 1-ї бригади кавалерії перейти в контрнаступ, а потім, у разі успіху, розпочати переслідування більшовиків. Пізніше прийшло повідомлення про появу кавалерії Будьонного на півдні від Тинного. Через це наступ 1-ї бригади кавалерії вирішено було зміцнити 11-м полком уланів із кінною батареєю та піхотою з полку Підхалянських стрільців, посиленою шістьма танками й одним бронепоїздом.

На підступах до Рівного склалася небезпечна для Війська Польського ситуація. До села Колоденка прорвалася 14-та дивізія кавалерії більшовиків. Командир польської дивізії кавалерії дав наказ негайно відступати аж до Рівного та зайняти оборонні позиції на окраїні міста. Після кількагодинної запеклої боротьби ціла бригада відступила до Рівного, затримавшись на фільварку Боярка. Ведучи далі запеклі бої з кавалерією та бронемашинами більшовиків, поляки відступили через Рівне до села Золотіїв, а потім до села Великий Олексин. Одночасно ті польські легіони, які залишилися, мали нанести удар у відповідь біля села Обарів, де згідно з повідомленнями знаходилися потужніші ворожі сили. Надто запізнілий наказ не міг бути виконаний повністю, оскільки події розвивалися дуже стрімко. 1-ша дивізія кавалерії розпочала похід у напрямку Басового Кута – село Тинне. Як тільки вона прибула на місце, її обстріляла артилерія більшовиків. Пізніше зі сторони Здолбунова з’явилася російська кавалерія, яка просувалася вздовж залізничного полотна. Розпочалася запекла битва, яка тривала до опівночі. Більшовицька кавалерія відступила майже до Нового Двора. Проте це була лише невеличка перемога солдатів, вірних Юзефові Пілсудському, яка суттєво не вплинула на перебіг подій.

Після понад двогодинного походу, ведучи запеклі бої з більшовицькою кавалерією, легіонери 1-го та 5-го полків піхоти дісталися до вказаних їм місць і розпочали закріплюватися. Східну околицю міста від шляху на село Шпанів і до річки Устя на південному кінці Рівного зайняв 9-й полк піхоти легіонерів. Від залізничної колії аж до Клеванського шосе й далі стояв 8-й полк піхоти легіонерів, перекриваючи шляхи, що вели з півдня й заходу. 7-й полк піхоти легіонерів розташувався в цегельні на західній околиці міста. Перед тим, як зайняти й оточити польські позиції, більшовицька дивізія встигла відкинути 1-шу бригаду кавалерії з-під Боярки на Рівне, прорватися через район Колоденка та вдарити по південно-східній частині міста, яку охороняв 9-й полк піхоти.

Певний час після відходу останніх польських підрозділів артилерія противника обстрілювала околиці міста. Пізніше Рівне було зайняте кіннотою Будьонного, яка швидко просувалася в північному й північно-західному напрямках. Через дві години дивізія кавалерії залишила район Басового Кута й маршем відійшла в напрямку міста Луцька.

Чеслав ХИТРИЙ,
член Національної спілки журналістів України,
член Національної спілки краєзнавців України