Леопольд Адамцьо: доля харцера
Статті

Леопольд Адамцьо, відомий під псевдонімами Юліан, Кароль, Мечиславський, Романовський, був учителем, харцермейстером, комендантом Волинської хоругви харцерів (1937–1939 рр.), а також Волинської хоругви «Сірих шеренг» у роки Другої світової війни.

У № 21 «Волинського монітора» за 10 листопада 2016 р. опублікували статтю Тетяни Самсонюк «Повернуті із забуття: Леопольд Адамцьо», написану на основі документів НКВС. Інформацію про колишнього коменданта Волинської хоругви харцерів, яку ми пропонуємо Вашій увазі в цьому тексті, взято з наступних джерел: «Інструкторські кадри Львівської хоругви харцерів Спілки польського харцерства в 1918–1945 рр.» авторства Ірени Козімали (Варшава, 2010), «Сірі шеренги. Харцери 1939–1945» (Варшава, 1988), «Спілка польського харцерства на Волині. Хоругва харцерок і харцерів 1918–1939» (Том I. Лондон, 1997).

«Я народився, – писав Леопольд, – 18 грудня 1904 р. у Перемишлі, в робітничій сім’ї Юзефа та Марцелі (дівоче прізвище – Качоровська), був найстаршим із п’ятьох братів і сестер». Після початкової школи в 1924 р. Леопольд Адамцьо завершив 2-гу класичну гімназію імені професора Казімежа Моравського у Перемишлі. У 1929 р. отримав диплом магістра філософії в галузі історичних та географічних наук Університету Яна Казімєжа у Львові.

У той період він провадив активну діяльність у харцерстві. 11 листопада 1916 р. вступив до 1-ї Дружини харцерів імені генерала Дезидера Хаповського в Перемишлі, де виконував функцію керівника підгрупи, був заступником дружинового, а потім дружиновим. Разом із харцерською дружиною брав участь в обороні Перемишля (1918 р.), а згодом і Львова. Під час навчання у Львові працював у команді гуфця і хоругви Спілки польського харцерства, а також заснував Харцерський спортивний клуб. У Перемишлі належав до засновників харцерського спортивного клубу «Чувай».

Після університету Адамцьо відбув військову службу в Школі підхорунжих піхоти № 10а в Ниську. Військову практику пройшов у 5-му полку підгалянських стрільців у Перемишлі. Звання підпоручика резерву отримав 1 січня 1932 р.

У 1929 р. Леопольд Адамцьо розпочав вчительську роботу в 1-й гуманітарній гімназії імені Словацького в Перемишлі, згодом його перевели до Гімназії імені Станіслава Жулкевського в Жовкві. У 1930–1931 рр. він був комендантом гуфця в цьому місті. У 1932–1934 рр. працював у гімназії в Хелмжі, де також очолив гуфець. У 1934–1935 рр. навчався в Академічній гімназії імені Миколая Коперника в Торуні. Із 21 січня до 30 квітня 1934 р. був дружиновим 4-ї Дружини харцерів імені Завіши Чарного в Торуні та членом підкомісії відбору підхарцермейстерів. Одночасно із січня 1933 р. входив до складу команди Поморської хоругви Спілки польського харцерства, в якій із 1934 р. був керівником відділу фізичного виховання і військової підготовки. У 1933 р. куратор Познанського шкільного округу призначив його інструктором харцерських дружин на території Поморського воєводства. У червні 1934 р. він організував та очолив Харцерський спортивний клуб у Торуні.

Пізніше Адамцьо переїхав на Волинь. У 1935–1939 рр. був учителем у Державній гімназії та ліцеї імені Тадеуша Костюшка в Рівному. Про той період він згадує: «Із 1935 р. до початку польсько-німецької війни я був окружним інструктором харцерства в Кураторії волинського шкільного округу в Рівному. Під час роботи на Волині я працював у харцерстві спочатку як заступник, а згодом як комендант Волинської хоругви харцерів. На цій посаді залишався аж до вересня 1939 р. У цей час я також працював на різних посадах у правлінні відділу Спілки польського харцерства». У 1935 р. в Ківерцях відбувся Зліт Волинської хоругви харцерів. Леопольд був комендантом зльоту.

У березні 1939 р. Леопольда Адамця мобілізували до війська. Його призвали до батальйону Корпусу охорони пограниччя (КОП) «Житинь». На посаді коменданта Волинської хоругви харцерів його тоді заміняв харцермейстер Томчик.

У серпні 1939 р. Адамцьо приїхав до Рівного у відпустку. Полковник Цьвєртняк, голова правління Спілки польського харцерства, напередодні війни запропонував ліквідувати всі харцерські курси та табори. На останньому вогнищі харцери Волинської хоругви присягли, що стануть до боротьби на захист Батьківщини. Багато з них загинуло під час війни.

Підрозділи полку КОП «Здолбунів» (батальйон «Житинь» входив до його складу) передислокували до Старого Сонча. Батальйон отримав новий криптонім – «Горинь». «У батальйоні КОП «Горинь» я залишався до кінця війни. Виконував там різні функції, зокрема, був самостійним командиром піхотного взводу (…) і секції зв’язку в Кросцєнку над Дунайцем», – писав Адамцьо. Воєнна дорога Леопольда вела до Щавниці, Кросьцєнка, Старого Сонча, далі через Ясло, Горліце, Кросно, Перемишль, Судову Вишню, Ґрудек Ягеллонський до Львова, де на солдатів чекало повідомлення про те, що на територію Польщі увійшла Червона армія. На цьому шляху Леопольд Адамцьо був командиром роти.

Після того, як совєти ввійшли до Львова, Адамцьо виїхав до Рівного. Там він дізнався, що арештували коменданта Волинської хоругви, харцмейстра Валеріана Єремію Слівінського. У той же день Адамцьо повернувся до Львова, завдяки чому уникнув арешту в Рівному.

Леопольд Адамцьо був діячем антирадянського підпілля (більше про це – в статті Тетяни Самсонюк). У червні 1941 р. його арештували органи НКВС і в результаті слідства його мали розстріляти у львівській в’язниці. З невідомих нам причин йому вдалося уникнути смертної кари. Після нападу Німеччини на СРСР він продовжував підпільну діяльність у Львові. Брав участь у таємному навчанні, був комендантом «Сірих шеренг» у Львові аж до наступу совєтів, діяв у Союзі збройної боротьби, а згодом в Армії Крайовій.

У 1944 р. він повернувся до Перемишля, де працював у гімназії та торговому ліцеї, відновив роботу харцерського спортивного клубу «Чувай». Згодом переїхав із сім’єю у Нижню Сілезію, до Валбжиха, де був директором Гімназії та ліцею імені Болеслава Лімановського. У 1950 р. він переїхав до Гдині, де був директором Ліцею закордонної торгівлі й Економічного ліцею. Леопольд Адамцьо вийшов на пенсію в 1965 р. Помер 1 липня 1978 р. у Гдині.

Леопольд Адамцьо був кавалером багатьох нагород. Він одержав, зокрема, Зірку Перемишля, почесну відзнаку «Орлята», відзнаку 20-річчя гуфця у Львові (1932 р.), відзнаку Перемишльського харцерства (1932 р.), відзнаку 25-річчя Спілки польського харцерства, Золоту відзнаку Польського філателістичного об’єднання, відзнаку 10-річчя Харцерської служби (1932 р.), Срібний хрест заслуги (1936 р.), відзнаку «Вдячність» Спілки польського харцерства (1936 р.), Срібний хрест ордену «Virtuti Militari» (1939 р.), Кавалерійський хрест ордену «Відродження Польщі» (1958 р.), Золотий хрест заслуги, Хрест Армії Крайової, Партизанський хрест (1975 р.).

Олександр РАДІЦА

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ПОЛЬСЬКЕ АНТИРАДЯНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ. ЧАСТИНА 1

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ПОЛЬСЬКЕ АНТИРАДЯНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ. ЧАСТИНА 2

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ ЗЕНТАРА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВІТОЛЬД-ЗДІСЛАВ ЛЯЗУРЕК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЄВГЕНІЙ МЯСКОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОН КОВАЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯНІНА СУЛКОВСЬКА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОН ГЕРМАШЕВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ТЕРЕЗА ТРАУТМАН

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН КОРНАФЕЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯДВІГА ТРАУТМАН

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: БРОНІСЛАВ ШЕВЧИК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: БРОНІСЛАВ РУМЕЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ГЕНРИК СОКОЛОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ БОНК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ІНСТРУКЦІЯ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ. ДОКУМЕНТ

СТАНІСЛАВ БОНК: ДОЛЯ ХАРЦЕРА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВЛАДИСЛАВ КЕНДЗЕРСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВІТОЛЬД БІДАКОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ТАДЕУШ КОВАЛЬСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛОНГІН БОХАНЧИК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОН ЛУКАРЖЕВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОПОЛЬД АДАМЦЬО

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОН РОГОВСЬКИЙ

Схожі публікації
Репресовані волинські поляки: Підофіцер Антоній Пашковський з Олександрії біля Ківерців
Статті
25 квітня 1940 р. службовці Ківерцівського районного відділу НКВД арештували підофіцера Війська Польського Антонія Пашковського. Упродовж шести місяців від поділу Польщі між Німеччиною та СССР він переховувався в Бодячеві.
01 червня 2026
Фелікс Шнарбаховський і Волинь
Статті
Ксьондз Фелікс Шнарбаховський доволі рано пішов із життя, але встиг залишити по собі помітний слід в історії Волині. Крім служіння у Володимирі та Ковелі, значну частину своєї священницької кар’єри Шнарбаховський провів в Олиці.
29 травня 2026
Репресовані волинські поляки: Власник млина в Торчині Пьотр-Ромуальд Домбровський. Частина ІІ
Статті
У першій частині нарису про Пьотра-Ромуальда Домбровського ми описали те, як арештований тримався під час допитів. Сьогодні продовжуємо цю драму.
28 квітня 2026
У Рівному відбудеться захід пам’яті Анни Валентинович
Події
8 квітня Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека запрошує на зустріч, присвячену польській громадській діячці, співзасновниці польської профспілки «Солідарність» Анні Валентинович.
03 квітня 2026
Репресовані волинські поляки: Власник млина в Торчині Пьотр-Ромуальд Домбровський. Частина І
Статті
Упродовж років досліджень мені довелося опрацювати кілька сотень кримінальних справ засуджених за політичними статтями. Всі вони мають певні схожі риси, подібний перебіг. Але справа Пьотра-Ромуальда Домбровського мене вразила.
02 квітня 2026
Репресовані волинські поляки: Поліціянт Антоній Вітчак
Події
Для совєтського «правосуддя» приводом для ув’язнення могла стати звичайна професійна діяльність. Антонія Вітчака засудили до восьми років таборів за те, що він був поліціянтом.
16 березня 2026
Репресовані волинські поляки: Єжи Урбанський із Хотячева
Події
Єжи Урбанського затримали 23 січня 1940 р. на ділянці Володимир-Волинського прикордонного загону при спробі нелегально перетнути кордон між зонами німецької та радянської окупацій.
05 березня 2026
Репресовані волинські поляки: Актор із Варшави Вєслав Баторський
Статті
Якщо в більшості справ арештованих поляків слідчі НКВД фабрикували звинувачення, то в справі Вєслава Баторського взагалі довгий час обходилися без нього. У правовій державі уявити таке неможливо, але в СССР закони, якщо виникала така потреба, не мали найвищої юридичної сили.
16 лютого 2026
Репресовані волинські поляки: Полонені Мельхіор Бала і Станіслав Фійол
Статті
Мельхіора Балу і Станіслава Фійола червоноармійці затримали при спробі перетнути совєтсько-німецький кордон. Так після концтабору для військовополонених вони потрапили в совєтську тюрму.
03 лютого 2026