Повернуті із забуття: Генрик Соколовський
Статті

Паралельно з Союзом збройної боротьби – 2 (про членів якого ми розповідали в останніх номерах «Волинського монітора») із січня 1940 р. на Рівненщині діяла одна з його гілок під назвою «Сірі шеренги».

Із часу свого виникнення підпільна організація «Сірі шеренги» підпорядковувалася львівському центру, на чолі якого стояв майор Зигмунд Добровольський. Основу наявних конспіративних осередків становили колишні учасники молодіжної організації «Союз польського харцерства». За наказом львівського центру така антирадянська організація виникла й у Здолбунівському повіті під керівництвом учителя Станіслава Бонка, мова про якого піде у наступному номері газети. Функції зв’язкового зі львівськими центром «Сірих шеренг», а пізніше із СЗБ–2 у Рівному виконував Генрик Соколовський, якому присвячено цей нарис.

Генрик Соколовський народився 1912 р. у містечку Дубровиці в родині Гната Карловича та Яніни Сильвестрівни Соколовських. Згодом у подружжя одне за одним з’явилися на світ ще троє дітей: 1916 р. – син Казимир, 1917 р. – донька Галина, 1918 р. – донька Фелікса. Відомо, що у вересні 1939 р., за свідченнями Генрика, Гнат Карлович був токарем у депо залізничної станції Здолбунів, проте у довідці Здолбунівської міської ради за 13 вересня 1940 р., виданій на вимогу НКВС, зазначено, що він увесь час працював машиністом. Яніна Сильвестрівна займалася домашнім господарством, Галина й Казимир навчалися у школі. Родина у повному складі мешкала у Здолбунові на вулиці 17 Вересня, 62.

1933 р. Генрик закінчив шість класів здолбунівської гімназії. Протягом навчання в школі був активним членом харцерської організації. У 1935–1937 рр. він проходив строкову службу в 45-му піхотному полку, дислокованому в Рівному, і був звільнений у резерв у званні капрала.

До приходу радянської влади Генрик Соколовський був практикантом на посаді чергового залізничної станції Здолбунів. На час німецько-польської війни його було відряджено на станцію Цумань, де він працював телеграфістом. За відсутності власних спеціалістів радянська влада ще якийсь час після захоплення західноукраїнських земель послуговувалася місцевими поляками, хоч і вважала їх небезпечними елементами. Так, Генрику вдалося залишатися на займаній посаді до середини січня 1940 р. Після звільнення у зв’язку зі скороченням штату він повернувся до Здолбунова. Долучившись до численної армії безробітних поляків, що залишилися без засобів для існування, хлопець неодноразово нарікав на радянську владу в розмовах зі своїми знайомими, серед яких був і вчитель повшехної школи № 1 Станіслав Бонк.

У лютому 1940 р. Генрик Соколовський планував поїздку до Львова. За його словами, там він мав придбати деякі продукти харчування. Про свої наміри він повідомив Станіслава Бонка й отримав від нього завдання відвідати пана «Мечиславського» (за іншими даними «Мечислава»). Під таким псевдонімом здолбунівчанам був відомий один із керівників «Сірих шеренг» Леопольд Адамцьо. Перебуваючи у Львові, хлопець виконав доручення вчителя: він зустрівся з «Мечиславським», і той попросив, аби Станіслав Бонк вів активну антирадянську пропаганду серед місцевої патріотично налаштованої молоді. «Мечиславський» просив також переказати Станіславу Бонку, що в Рівному перебуває Тадеуш Маєвський, із яким необхідно зустрітися.

На початку березня Генрик відвідав квартиру свого близького товариша Вітольда Бідаковського. Там він дізнався про створення у Здолбунові організації «Сірі шеренги», що мала об’єднати польську учнівську молодь довкола патріотичних ідей, аби та не піддалася впливам радянської пропаганди. Вітольд Бідаковський запропонував йому стати членом цієї організації. Пропозиція товариша не стала для Генрика несподіванкою, адже на цей час він уже був знайомий із «Мечиславським». Генрик Соколовський охоче поповнив ряди організації, склавши присягу наступного змісту: «Я присягаю, що буду перебувати в організації «Сірі шеренги», і зобов’язуюся виконувати всі свої обов’язки, зберігаючи в таємниці її існування та діяльність».

На початку травня 1940 р. Генрик вирушив до Рівного на зустріч із Тадеушем Маєвським – очільником СЗБ–2 на Волині, оскільки сам Станіслав Бонк через зайнятість у школі не зміг прибути на конспіративну квартиру союзу. Зустріч відбулася в будинку № 12 на вулиці Гоголя. Однак вона виявилася безрезультатною. Тадеуш Маєвський не став ділитися планами стосовно розбудови конспірації з невідомим йому юнаком, але попередив, що наступного дня приїде до Здолбунова. Попросив зустріти його на вокзалі.

І дійсно на наступний день Тадеуш Маєвський відвідав Здолбунів, щоб урешті зустрітися зі Станіславом Бонком особисто. Тоді на квартирі Бонка у присутності Генрика Соколовського та Вітольда Бідаковського було вирішено створити на базі «Сірих шеренг» осередок СЗБ–2. Залишивши Cтаніслава Бонка виконувати функції керівника, Тадеуш Маєвський зобов’язав групу взяти на облік усі стратегічні об’єкти й технічні споруди (мости, залізничні колії, станції та ін.), де в майбутньому можна було б здійснити диверсійні акти. Оскільки Тадеуш Маєвський вимагав від Станіслава Бонка створення осередку СЗБ–2 за певною структурою, той відразу взявся за налагодження діяльності окремих його підрозділів (рефератів). Зокрема, організаційний реферат розпочав діяльність під керівництвом Генрика Соколовського. Серед його завдань – залучення нових кадрів, здійснення їх обліку, заснування відділень на території Здолбунівського повіту, налагодження їх зв’язку з повітовою організацією.

На одній із наступних зустрічей активу здолбунівського осередку СЗБ–2, що відбулася у школі, Станіслав Бонк прийняв у Генрика присягу. Тоді ж для збереження конспірації юнак вибрав собі псевдо «Пєнєк».

27–28 травня Генрик вкотре вирушив до Рівного, де на квартирі вчительки Яніни Динаковської отримав 200 рублів на потреби СЗБ–2 у Здолбунові. Тоді ж він мав тривалу бесіду з Тадеушем Маєвським. Керівник Округу «Волинь» обурювався депортаціями польського населення з території Західної України, які здійснювали радянські карально-репресивні органи. Він був переконаний, що диверсії на залізничному транспорті могли б завадити вивезенню, і просив Генрика, за наявності відповідних людей, спробувати пошкодити залізничний міст на перегоні Здолбунів–Шепетівка. Під час розмови з Генриком Тадеуш Маєвський наполягав на тому, що здолбунівський осередок СЗБ–2 має взяти на облік усіх працівників НКВС та міліції, знати кожного в лице й вести за ними постійний нагляд.

28–30 травня хлопець відвідав Львів, де мав чергову зустріч із паном «Мечиславським», якому детально повідомив про створення осередку СЗБ–2 у Здолбунові й про налагодження діяльності окремих його рефератів. Останнього цікавила участь польської молоді в конспіративний роботі, проте цей сегмент місцевого польського населення у Здолбунові залишався малозадіяним. Аби стимулювати роботу серед молоді, «Мечиславський» вручив Генрику 200 рублів та «інструкцію вчителю» стосовно ведення пропольської агітації серед поляків, учнів шкіл та вчителів. І гроші, й інструкції Генрик передав Станіславу Бонку.

Прибувши до Рівного на початку червня 1940 р., Генрик довідався, що Яніна Динаковська й Тадеуш Маєвський арештовані. Ув’язнення Яніни Сулковської, яка проходила у справі «Лабіринт», і її свідчення, отримані на багатогодинних виснажливих допитах, дали підстави Рівненському УНКВС розпочати ліквідацію дочірньої організації СЗБ–2 «Сірі шеренги». За наказом Тадеуша Маєвського дівчина мала встановити контакт зі Станіславом Бонком. Для цього вона отримала пароль «від пана Мечислава». Після її арешту за вказаним паролем до повітового коменданта організації в Здолбунові вирушив агент НКВС «Львівський».

Генрика Соколовського арештували 15 червня 1940 р. Він відразу зізнався у причетності до СЗБ–2, проте тривалий час приховував своє членство у «Сірих шеренгах». Зазначимо, що за однією кримінальною справою до в’язниці НКВС потрапили відразу 15 осіб. Їх допитували паралельно, і це дало слідчим повну картину діяльності конспіративних осередків як у Рівному, так і в колишніх повітових містах.

За вироком Рівненського обласного суду від 13–15 листопада 1940 р. Генрика Соколовського засуджено за статтями 54–2, 54–11 КК УРСР на 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах та на п’ять років обмеження громадянських прав за пунктами а, б, в ст. 29 КК. Його подальша доля залишається невідомою.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.

Схожі публікації
Репресовані волинські поляки: Співробітник військової розвідки
Статті
У фонді 4666 Державного архіву Волинської області трапляються справи проти польських військових офіцерів. Оскільки служба в армії сама собою не є злочином, військовослужбовців, аби створити видимість законності, совєтські «правоохоронці» звинувачували в контрреволюційній діяльності.
27 лютого 2024
Репресовані волинські поляки: Маневицький експлуататор
Статті
Основну групу серед поляків, заарештованих за перших совєтів, тобто в 1939–1941 рр., становили поліціянти, конфіденти поліції та службовці. Проте серед затриманих траплялися і представники багатших прошарків суспільства.
13 лютого 2024
Репресовані волинські поляки: Поліціянти з Піддубців та їхні конфіденти
Статті
Продовжуючи розповідати про арештованих службовців поліції, пропонуємо вашій увазі огляд кримінальних справ, заведених на поліціянтів із села Піддубці під Луцьком і на одного з таємних співпрацівників поліції. Нині документи зберігаються в Державному архіві Волинської області.
16 січня 2024
Репресовані волинські поляки: Поліціянти, вороги совєтської влади
Статті
17 вересня 1939 р. Совєтський Союз без оголошення війни напав на Польщу, яка відчайдушно боронилася від армії Третього Рейху. На захоплених територіях, серед яких була Волинь, під репресії потрапили насамперед ті, хто становив потенційну небезпеку для нових господарів. Зокрема, чисельною групою арештованих стали службовці поліції.
04 січня 2024
Репресовані волинські поляки: Справа ковельських порушників кордону
Статті
Серед численних справ проти поляків, яких звинуватили в контрреволюційній діяльності, здебільшого вигаданій, інколи трапляються справи, пов’язані з іншими правопорушеннями. Одна з таких – справа проти жителів Ковеля, яких затримали при нелегальному перетині кордону.
12 грудня 2023
Репресовані волинські поляки: Подальша доля не відома
Статті
Кримінальна справа, якщо обвинувачений на момент її завершення залишався живим, переважно не містить інформації про його подальшу долю. Проте засудження на певний строк ув’язнення не має ставати вироком на забуття.
30 листопада 2023
Репресовані волинські поляки: Смерть в ув’язненні
Статті
У минулому номері «Волинського монітора» ми розповідали про репресованих поляків, чиї справи Волинський обласний державний архів нещодавно виклав у вільний доступ. Продовжуємо знайомити читачів із їхніми долями.
16 листопада 2023
Репресовані волинські поляки: «Помістити у виправно-трудовий табір»
Статті
Державний архів Волинської області (ДАВО) оприлюднив чергові кримінальні справи із засекреченого раніше фонду. Серед них – справи, відкриті проти жителів Волині польської національності.
31 жовтня 2023
Едвард Хлєбік, учитель із Нивецька: продовження історії
Статті
«Із великим зацікавленням я прочитала статтю під назвою «Повернуті із забуття: Едвард Хлєбік». Я – Зофія Чілверз, у дівоцтві Хлєбік. Едвард Хлєбік був моїм дідусем», – так починається лист до редакції «Волинського монітора», завдяки якому ми дізналися про подальшу долю ще одного героя рубрики «Повернуті із забуття».
28 вересня 2023