Цей наш нарис висвітлює частину життєвого шляху молодої польської патріотки Яніни Сулковської, яка у 1940 р. вступила до Союзу збройної боротьби – 2. Ставши ключовою фігурою в цій організації, дівчина неодноразово ризикувала життям задля відродження своєї Батьківщини.

Народилася Яніна Янівна Сулковська (у документах «Янівна» взято в дужки й іншими чорнилами дописано «Іванівна») 14 червня 1914 р. у Дніпропетровську (тогочасна назва міста – Катеринослав) в родині бухгалтера Яна Вацлавовича Сулковського (приблизно 1890 р. народження) та домогосподарки Наталії Тимофіївни Сулковської (приблизно 1890 р. народження). Яніна була найстаршою донькою. 1917 р. народився її брат Чеслав, який напередодні Другої світової війни мешкав у Кременці та працював на вугільній шахті, а 1926 р. на світ з’явилася сестра Ванда, станом на вересень 1939 р. – учениця.

До липня 1939 р. Яніна навчалася на філософському факультеті Варшавського університету. Однак через початок воєнного лихоліття вона так і не здобула вищу освіту. На той час вона нерідко бувала в Дубні, де жила її мати, й у Кременці, де мешкали її батько та молодший брат.

Зауважимо, що вже на кінець 1939 р. Дубно стало одним із центрів антирадянського руху опору. Без ініціативи ззовні там, незалежно одна від одної, зароджувалися невеликі конспіративні групи, передусім, патріотично налаштованої студентської та учнівської молоді, а також військовослужбовців польської армії, які після поразки Польщі у війні з Німеччиною поволі поверталися на Східні Креси.

Одна з таких груп виникла за ініціативи Яніни Сулковської та її давнього товариша Зигмунда Румеля («Малого»). Будучи з 1936 р. членом Волинського союзу селянської молоді, Яніна, перш за все, прагнула згуртувати довкола національної ідеї інших учасників цієї організації. Першою в кінці грудня 1939 р. до конспіративної групи вона залучила Терезу Траутман, яка мешкала в Дубні на вулиці Забрам’я, 4. Зауважимо, що на момент створення антирадянського осередку за цією адресою проживав і Зигмунд Румель, до якого часто приїздив Піюс Залеський – офіцер Війська Польського, котрий після захоплення Варшави німцями повернувся на Волинь і оселився в Сарнах.

На першому ж зібранні молодь прийняла рішення встановити контакт із Генрихом Юзевським – колишнім волинським воєводою, який, за їхніми даними, до війни перебував у Лодзі, а потім евакуювався на Волинь і, можливо, разом з іншими членами польського уряду потрапив до Румунії чи Угорщини. Останній був потрібен підпільникам як особа здатна дати необхідні інструкції та скоординувати їхні дії в боротьбі з більшовицькими окупантами. Завдання з налагодження контактів із представниками влади у Варшаві поставили перед Зигмундом Румелем та Піюсом Залеським, які в січні 1940 р. нелегально вирушили на територію Генерал-губернаторства. Нагадаємо, що молоді відчайдухи так і не добралися до Варшави: обморозивши кінцівки, вони були змушені повернутися.

У січні Яніна встигла побувати у Кременці, а згодом у Рівному, зупинившись у своєї тітки Волкової (її імені ми не знаємо), яка мешкала на вулиці Млинівське шосе, 24 (нині вулиця Князя Володимира). У справах підпілля вона мала зустріч з Антоном Гермашевським. Саме в той час у місті перебували Тадеуш Маєвський («Шмігель») та Єжи Броніковський (за фальшивими документами – Єжи Потапов), які прибули з Варшави для організації та керівництва СЗБ–2. За посередництва Антона Гермашевського дубенський молодіжний осередок увійшов до складу СЗБ. Зустріч Яніни з Тадеушом Маєвським відбулася у першій половині березня 1940 р. Як зазначив на одному з допитів Тадеуш Маєвський, Яніна Сулковська перебувала в розпорядженні воєводського керівництва організації для особливих доручень. Серед останніх – створення осередків СЗБ у повітових містах (Луцьк, Кременець, Дубно) і здійснення кур’єрського зв’язку з їхніми керівниками. У Луцьку Яніна Сулковська  завербувала Петра Можецького та Леона Коваля, яких ознайомила зі схемою та функціями союзу. Їм же вона передала завдання Тадеуша Маєвського: залучити до роботи підпілля конкретних осіб, зокрема активіста харцерського руху Гощинського, використавши пароль «Od Szarych Szeregów» («Від Сірих шеренг»), і налагодити роботу явочних квартир.

Зашифрованими поштовими листівками Яніна інформувала Тадеуша Маєвського про стан справ організації в інших регіонах, захоплених радянською владою. Так, у поштівці, котру 10 квітня 1940 р. отримала Яніна Динаковська з Бреста, дівчина повідомляла: «Збишек і Владек поїхали на відпочинок. Загалом уся родина розбрелася. Юрек поїхав у м. Кременець, вул. Тринаторська, буд. 3. Приїхав господар і грає з батьком у шахи при повній одностайності». Це означало, що керівників СЗБ на Поліссі, Збігнєва Сюду та Владислава Ярмульського, арештували органи НКВС, а Єжи Броніковський виїхав до Кременця. Останній став свідком арешту Яніни Сулковської.

22 березня 1940 р. ув’язнили батька Яніни, а через два дні, 24 березня, її саму арештував Дубнівський райвідділ НКВС. На першому ж допиті, 27 березня 1940 р., вона погодилася давати правдиві свідчення. Не покладаючи вину на інших, заявила: «По суті справи мене ніхто не вербував в антирадянську групу, оскільки я, Сулковська Яніна, разом із Румелем Зигмундом, розмовляючи про поразку польської держави, вирішила створити групу з людей, здатних вести роботу за її відновлення». До рук енкаведистів потрапив календар-записник Яніни, де було зафіксовано завдання від Тадеуша Маєвського. Зокрема, на сторінці з написом «Listopad» зазначалося, що в Дубні Яніна мала за допомогою пароля «Від пані Влади» зустрітися із зятем Якуба Рубена, який мешкав на вулиці Воскресіння Польщі, і з’ясувати, що той зробив для створення окремого осередку СЗБ, а також дізнатися, чи осіб на прізвища Камінський, Дубневський, Штигель і Барановський (двоє останніх мешкали в Дубенському замку) завербували до лав організації. Однак завдання вона так і не виконала, вважаючи, що Тереза Траутман може зробити це значно краще, оскільки та постійно мешкала в Дубні й добре знала його мешканців. Не дочекавшись Терези, яка на той момент була в Луцьку, Яніна вирушила до Кременця, де й потрапила до рук енкаведистів. Однак значний відсоток завдань керівництва СЗБ Яніні Сулковській усе ж вдалося успішно реалізувати.

Про посилений інтерес НКВС до Яніни Сулковської свідчить особа слідчого. Ним виявився співробітник слідчастини ГУДБ НКВС СРСР лейтенант держбезпеки Тітов, який для посилення боротьби з польськими та українськими націоналістичними організаціями 22 березня 1940 р. прибув до Рівненського обласного управління НКВС у складі оперативно-слідчої групи НКВС СРСР.

В обвинувальному висновку від 12 вересня 1940 р. зазначено, що Яніну Сулковську звинувачено в тому, що «…була активною учасницею контрреволюційної організації, метою якої стала збройна боротьба з радянською владою за відновлення бувшої Польщі… тобто у злочинах, передбачених ст. 54–2, 54–11 КК УРСР». Постановою Особливої наради при НКВС від 7 травня 1941 р. Яніну Сулковську засуджено до 8 років виправно-трудових таборів. Свій термін покарання до амністії в 1941 р. дівчина відбувала у «Сєввостлазі», а після звільнення разом з Армією генерала Bладислава Андерса виїхала з СРСР.

Заключенням прокуратури Рівненської області від 25 липня 1989 р. на Яніну Сулковську поширюється дія ст. І Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про додаткові заходи по відновленню справедливості стосовно жертв репресій, що мали місце в період 30–40-х початку 50-х рр.»

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.

†

8 квітня 2016 р. минає 75 років від дня приведення в дію смертного вироку, винесеного Рівненським обласним судом жителям Рівного
ксьондзу Станіславу Зентарі (1886 р. народження)
та Вітольду-Здіславу Лязуреку (1919 р. народження).
В сумні роковини смерті, схиливши голови, пом’янемо цих безневинних жертв радянського тоталітарного режиму і помолимося за упокій їхніх душ.