Продовжуючи цикл статей про учасників польського підпілля, що діяло на Волині в 1939–1941 рр., пропонуємо увазі Читачів біографічний фрагмент із довгого й насиченого подіями життя коменданта Волинської хоругви Спілки польського харцерства.

Енкаведисти вважали, що його стратили в 1941 р. у львівських казематах. Однак Леопольд Адамцьо до кінця життя (помер у 1978 р.) мешкав на Батьківщині, про яку 1939 р. можна було лише мріяти й боротися за неї усіма силами.

Леопольд Адамцьо народився 1904 р. у Перемишлі. Його батько, Юзеф Вавжинець Адамцьо (1877 р. народження), працював чоботарем-кустарем, матір, Марцеля (1876 р. народження), виховувала дітей: Леопольда, Юзефа (1909 р. народження), Ельжбєту (1909 р. народження), Станіславу (1915 р. народження). Відомо, що Леопольд закінчив гімназію, а 1935 р. – Львівський університет, отримавши освіту бухгалтера. За іншими відомостями він навчався в Познанському університеті. Протягом шести тижнів у 1929 р. юнак проходив службу у Війську Польському, звідки його демобілізували у званні рядового. До початку Другої світової війни Леопольд Адамцьо жив у Рівному, працював викладачем гімназії й одночасно був комендантом Волинської воєводської організації харцерів.

Після завершення німецько-польської війни Леопольд разом із дружиною Яніною Антонівною (1909 р. народження) і донькою Марією (1937 р. народження) оселився у Львові в помешканні брата Яніни, професора Вільгельма Слабого, на вулиці Обертинській, 28, кв. 4.

На початку листопада 1939 р. у Львові в кафе «Європейське» Леопольд випадково зустрів свого знайомого. Він не зміг згадати його ім’я, адже зустрічався з ним у Рівному по роботі в харцерській організації ще до початку війни. Чоловік назвався «Вороною», і Леопольд припустив, що той узяв собі такий псевдонім із метою конспірації. «Ворона» відразу розпочав розмову про те, що після встановлення окупаційного більшовицького режиму харцерський рух не припинив своєї діяльності та продовжує гуртувати кадри, здатні організувати антирадянський рух опору. Він запропонував Леопольду приступити до створення таємної організації з колишніх харцерів на Волині, центр якої мав міститися в Рівному.

Леопольд погоджувався з необхідністю створення такої організації, але відмовився їхати на Волинь, оскільки хотів залишитися у Львові. Будучи прихильником ідеї відновлення Польщі, він приєднався до «Сірих шеренг» – однієї із структур Союзу збройної боротьби, яку очолював Вільгельм Слабий. Цей осередок покликаний був об’єднати довкола національної ідеї польську молодь. Паралельно з групою, яку очолював Вільгельм Слабий, у Львові діяла ще одна самостійна організації з колишніх харцерів, керована Збігнєвом Думою і Лешеком Чарником. Оскільки останні розуміли, що розрізнена діяльність буде малоефективною, в листопаді 1939 р. на одній із конспіративних квартир вони провели зустріч керівників двох підпільних осередків. За роботу підпільного молодіжного крила в осередку Вільгельма Слабого відповідав Олександр Щенсцикевич. Він не погодився віддати керівництво молоддю іншій особі. На черговій зустрічі, що відбулася на квартирі Думи, Щенсцикевич вирішив розподілити керівництво молодіжною організацією таким чином: у Львові доручити його студенту торгівельної школи Здіславу Трояновському, Волинь довірити Леопольду Адамцю, оскільки він мав там налагоджені контакти, а всю іншу територію Західної України очолити самому. Очевидно, саме цей план реалізовував Леопольд Адамцьо, встановивши контакти зі Станіславом Бонком у Здолбунові й передавши йому «Інструкцію для вчителя». Однак після арештів Збігнєва Думи, Лешека Чарника і Вільгельма Слабого обидві організації залишилися без керівництва, тоді, у травні 1940 р., Леопольд отримав пропозицію об’єднати й очолити їх.

На той час реалізація низки агентурних справ НКВС завершилася хвилею арештів, що прокотилася Західною Україною у березні-травні 1939 р. Запущений слідчий процес давав матеріали для чергових арештів. Так, за свідченнями Тадеуша Маєвського до в’язниці потрапив Станіслав Бонк, який надав докази причетності до польського підпілля Леопольда Адамця. Заплутані хитросплетіння польської конспірації примушували енкаведистів із новостворених західноукраїнських областей співпрацювати й обмінюватися інформацією. Під час слідства у справі Станіслава Бонка та інших здолбунівчан з’ясувалося, що Леопольд, прізвище якого часто фігурувало на допитах у рівненській в’язниці, проходить за агентурною справою «Озлоблені», над якою працював Львівський райвідділ НКВС.

Через свого агента НКВС було відомо про кожен крок членів організації, створеної Вільгельмом Слабим. Не було для них таємницею також те, що після його арешту керівництво організацією перейшло до Леопольда. На його розробку направили перевіреного агента НКВС «Потоцького», який втерся в довіру до Адамця. Той завербував його під псевдонімом «Пан Казік» і призначив замісником керівника організації. На початку червня 1940 р. Адамцьо розповів «Потоцькому», що з Парижа до Львова за завданням польського уряду прибув офіцер польської армії для здійснення роботи по об’єднанню в одну так звану Раду Народову всіх польських конспіративних організацій, що діють на території, окупованій радянською владою. За наступної зустрічі з «Потоцьким» Адамцьо розказав про наявність конспіративної квартири у Львові, яку можна відвідати за паролем «Ганді». Оскільки львівські енкаведисти передбачали, що саме на цій квартирі знаходиться емісар із Парижа та що свою інформативну функцію Леопольд Адамцьо вже виконав, 14–15 червня 1940 р. його було, як це назвали слідчі, «секретно знято». Перші допити Леопольда виявилися малоінформативними. Спочатку Леопольд намагався переконати слідчих, що він біженець із Перемишля, який приїхав до Львова з родиною, щоб отримати офіційний дозвіл на повернення до Генерал-губернаторства. Проте на момент арешту слідству були відомі всі деталі про організацію, до якої належав Адамцьо, тому згодом він почав давати більш-менш правдиві свідчення, які збігалися із показами його побратимів.

Обвинувальний висновок у справі Леопольда Адамця та ще шістьох осіб, які проходили в тій же справі, датовано 26 травня 1941 р. Однак в’язні залишалися у львівських казематах до початку німецько-радянської війни, 22 червня 1941 р. В архівно-слідчій справі, яка стала документальним джерелом для написання цієї статті, зазначено, що за розпорядженням начальника УКНВС Львівської області й санкцією прокурора Львівської області Леопольд Адамцьо «розстріляний 26 червня 1941 р. в період військових дій на Україні як ворог народу» у в’язниці № 1 Львова. Однак на сайті www.wolhynia.pl та на інших порталах, присвячених діяльності польського харцерства, наявна інформація, що Леопольд Адамцьо помер 1 липня 1978 р. у Гдині.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.