У № 9 від 12 травня 2016 р. ми розповідали про учасницю підпільного осередку Союзу збройної боротьби – 2 в Дубні Терезу Траутман. Представлений нижче нарис присвячено її сестрі Ядвізі Траутман.

Народилася Ядвіга 1920 р. у селі Ключковіце Люблінського воєводства в родині дрібного державного службовця Тадеуша Костянтиновича (приблизно 1881 р. народження) та Ядвіги Феліксівни (приблизно 1884 р. народження) Траутманів. Нагадаємо, що відомостей про переїзд цієї родини до Волинського воєводства не виявлено, проте відомо, що в міжвоєнний період Тадеуш Траутман працював у сеймику Дубна.

Як ми вже повідомляли, окрім Ядвіги, у Траутманів були ще діти: Тереза (1916 р. народження), Богдана (1915 р. народження), Регіна (приблизно 1910 р. народження, дружина Леона Коваля, нарис про якого надруковано у № 6 від 24 березня 2016 р.) та Єжи (1908 р. народження). У вересні 1939 р. Ядвіга мешкала разом із матір’ю в Дубні на вулиці Забрам’я, 4 та навчалася в одній з місцевих шкіл. Її брат Єжи теж проживав у Дубні на вулиці Шолома-Алейхема.

Відомо, що з 1933 до 1939 р. Ядвіга була активним членом місцевої харцерської організації.

23 березня 1940 р. Ядвігу Траутман як активістку польського антирадянського підпілля арештував Дубнівський райвідділ НКВС та доправив до місцевої в’язниці. На першому ж допиті вона зізналася, що дійсно була учасницею «контрреволюційної польської націоналістичної повстанської організації». Дівчина також розповіла, що добровільно приєдналася до польського підпілля, як тільки дізналася про його існування. 18 жовтня 1939 р. в Дубно приїхав знайомий Терези Траутман Зигмунд Румель. За його присутності в родині Траутманів велися бесіди про важке економічне й моральне становище поляків після встановлення влади більшовиків. Невдовзі після приїзду Зигмунда в будинку Траутманів став з’являтися Броніслав Шевчик, приїздили з інших міст Леон Коваль та Броніслав Румель, частіше став заходити Єжи Траутман. Ядвіга була вихована в патріотичному дусі й цікавилася політичними темами, які порушували друзі її старшої сестри. Вона підозрювала, що в їхньому середовищі зароджується організація, яка буде протидіяти окупаційному режиму, й прагнула долучитися до її діяльності. Ядвіга запропонувала свою допомогу Зигмунду Румелю, коли тому необхідно було поїхати до Кременця, аби отримати гроші від Яніни Сулковської на поїздку до Варшави. 8 грудня 1939 р., привізши лише частину необхідних коштів, Ядвіга взяла у своєї матері ще 30 рублів і передала їх Зигмунду.

Під час своєї другої поїздки до Яніни Сулковської в Кременець у березні 1940 р. Ядвіга від невідомого їй чоловіка отримала для ознайомлення написану від руки листівку антирадянського змісту. Переписавши текст, дівчина привезла листівку до Дубна, де дала прочитати її своїй матері, Терезі та Броніславу Румелю.

Під час слідства Ядвіга не приховувала, що була розчарована бездіяльністю старшої сестри та її друзів – організаторів підпільного осередку. Вона твердила про необхідність повторних спроб зв’язатися з Варшавою. Відомо, що в лютому 1940 р. Зигмунд знову виїхав із Дубна і більше не повернувся до міста, а його брата Броніслава у березні 1940 р. у будинку Траутманів арештувало НКВС.

Цікавим є те, як Ядвіга пояснювала мету підпілля. Її думка дещо відрізнялася від поглядів інших арештованих членів організації. На одному з допитів вона запевняла, що мета полягає у відродженні нової Польщі з більш демократичними правами для усіх національностей, що її населяють, тобто українська нація повинна була б отримати автономію.

Аналіз архівно-слідчої справи, заведеної на ім’я Ядвіги Траутман, дає підстави стверджувати, що вона не знала про співпрацю дубенського підпільного осередку з керівником СЗБ–2, зокрема Тадеушом Маєвським. Їй не були відомі ні конкретні завдання організації, ні її структури. Проте, за свідченнями Яніни Сулковської, Зигмунд навчив Ядвігу та Терезу користуватися шифром для спілкування між членами організації.

Арештований однокласник Ядвіги Броніслав Шевчик повідомив слідству, що від неї він отримав листівки, які дівчина просила поширити серед військовополонених, що перебували в дубенських табірних пунктах будівництва № 1 НКВС. Під час очної ставки 11 липня 1940 р. Ядвіга підтвердила свідчення Броніслава.

У вересні 1940 р. слідство у справі Ядвіги Траутман було завершено, і її справу направили на розгляд Особливої наради при НКВС. Проте після розгляду справи слідча частина НКВС УРСР видала наказ про об’єднання у спільне провадження справ шістьох в’язнів, зокрема й Ядвіги, оскільки всі вони були пов’язані між собою антирадянською діяльністю (у наступних номерах «Волинського монітора» буде опубліковано нариси про всіх інших фігурантів цієї кримінальної справи). У зв’язку з цим 13 грудня 1940 р. начальник Дубнівського райвідділу НКВС, старший лейтенант держбезпеки Винокур підписав наказ про подання клопотання до обласного прокурора зі спецсправ про продовження терміну утримання під вартою всіх шістьох дубнівчан. У обвинувальному висновку, датованому 23 грудня 1940 р., зазначено, що Ядвігу Траутман звинувачують у тому, що вона «була членом контрреволюційної повстанської організації, (…) тобто у злочинах, передбачених ст. 54–2, 54–11 КК УРСР». Тоді ж справу передано на розгляд Рівненського обласного суду, засідання якого відбулося 15 січня 1941 р. За його вироком Ядвігу Траутман засуджено до шести років позбавлення волі у виправно-трудових таборах та на три роки обмежено в правах. Судова колегія в кримінальних справах Верховного суду УРСР, до якої з касаційною скаргою зверталася Ядвіга, залишила вирок незмінним, про що йдеться в її ухвалі від 5 квітня 1941 р.

Із подальших документів незрозуміло, чи засуджену етапували до місця відбування покарання. Відомо, що у 1949 р. її архівно-слідча справа перебувала в Харкові, звідки вона потрапила до Рівного на вимогу 2-го відділу УМДБ Рівненської області у зв’язку з оперативною необхідністю. Тож подальша доля Ядвіги Траутман залишається нам невідомою. Заключенням Рівненської обласної прокуратури від 25 березня 1993 р. на Ядвігу Траутман розповсюджується дія ст. І Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.