Продовжуючи цикл статей про учасників Здолбунівського повітового осередку Союзу збройної боротьби – 2, пропонуємо нашим Читачам біографічний нарис про вчителя Глинської загальноосвітньої школи Тадеуша Ковальського.
Як засвідчують наші дослідження, основу польського антирадянського підпілля на Рівненщині склали вчителі колишніх повшехних шкіл, гімназій та учнівська молодь. Це й не дивно, адже впродовж міжвоєнного двадцятиліття польські навчальні заклади стали осередками формування сильної патріотичної нації, а педагоги – творцями нового післявоєнного покоління поляків, для якого благоустрій та незалежність Батьківщини стали сенсом життя.
Приєднання східних воєводств Другої Речі Посполитої до СРСР та кардинальна реформа освітньої галузі за радянським взірцем поставили польських учителів у вкрай складне становище: за відсутності власних кадрів радянська влада послуговувалася місцевими педагогами, нерідко залякуваннями та шантажем примушуючи тих виконувати свої професійні обов’язки. Також відповідно до вимог радянської пропаганди вони були змушені прославляти окупаційний режим і ганьбити Польщу, маючи до неї беззаперечні патріотичні почуття. Однак часто моральний тиск із боку більшовиків ставав каталізатором ідей створення підпільних осередків у педагогічному середовищі, як це сталося у Здолбунівському повіті, де польське підпілля очолив уже згадуваний нами у попередніх нарисах учитель Станіслав Бонк. Саме серед своїх колег він шукав однодумців на шляху боротьби за відновлення незалежності Польщі.
Тадеуш Ковальський 1897 р. народився в Сулковіцах (нині Малопольське воєводство). Його батько, Олексій Ковальський (1862–1925 рр.), архітектор за професією, працював у приватному технічному бюро Кракова. Матір, Броніслава Ковальська (1866 р. народження), дбала про домашній затишок і виховання дев’ятьох дітей: Тадеуша, Мар’яна (приблизно 1885 р. народження), Сильвестра (приблизно 1900 р.), Романа (приблизно 1898 р.), Яна (приблизно 1904 р.), Корнелії (приблизно 1894 р.), Олексії (приблизно 1895 р.), Меланії (приблизно 1900 р.) та Броніслави (приблизно 1905 р.). Відомо, що Тадеуш закінчив початкову школу. З березня 1917 р. до осені 1918 р., тобто до розпаду Австро-Угорщини, він служив у австрійській армії у званні старшого унтер-офіцера. 1918–1920 рр. працював малярем на будівництві фортифікаційних споруд під керівництвом військового відомства новоствореної Австрійської республіки.
1920–1924 рр. Тадеуш навчався у Краківській вищій технічній школі. Після завершення навчання він розпочав свою педагогічну діяльність, був членом Союзу вчителів. За п’ятнадцятилітній педагогічний стаж його нагородили медаллю від польського уряду.
Упродовж міжвоєнного періоду Тадеуш мешкав у Глинську Чеському Здолбунівського повіту разом із дружиною Марією (1894 р. народження). У тому ж селі проживала його донька Ядвіга, у шлюбі Боханчик (1912 р. народження), також учителька.
Відомо, що до початку німецько-польської війни вся його велика родина мешкала у Кракові. Брат Мар’ян працював лікарем, Роман – стоматологом, Сильвестр трудився на педагогічній ниві, а Ян – в одній з краківських редакцій. Сестри Корнелія, Олексія й Меланія були вдовами. Чоловік Броніслави працював на залізниці. Після початку війни зв’язок між членами сім’ї перервався.
Після встановлення радянської влади Тадеуш залишився на посаді вчителя у Глинську. У травні 1940 р. його зять Лонгін Боханчик, теж учитель Глинської школи, повідомив, що їх обох хоче бачити вчитель Здолбунівської школи № 1 Владислав Кендзерський. Знаючи Владислава як колишнього підінспектора шкіл Рівненського й Здолбунівського повітів, Тадеуш погодився на зустріч, тим паче, що у нього було чимало запитань щодо радянських нововведень у навчальний процес, особливо стосовно проведення екзаменів, оскільки навчальний рік наближався до завершення. Приблизно 26–27 травня Лонгін Боханчик і Тадеуш Ковальський прибули до Здолбунова, де зустрілися з Владиславом Кендзерським і Станіславом Бонком. Обговоривши побутові та господарські питання, чоловіки перейшли до розмов про міжнародну ситуацію. Як і більшість місцевих поляків, вони сподівалися на сили союзників Польщі, Англії та Франції, які мали б перемогти Німеччину й змусити СРСР повернути анексовані землі. Тадеуш розумів, що його здолбунівські колеги влаштували зустріч не для обговорення банальних питань, оскільки помітно було, що вони мають серйознішу тему для обговорення, але з якихось причин не зважуються її порушити. І коли здавалося, що розмову вичерпано, Станіслав Бонк таки запитав, чи знають вони, що на території Здолбунівського району існує таємна організація – Союз збройної боротьби? Він розповів про мету та основні завдання організації, розкрив методи її діяльності, серед яких особливу увагу приділяли необхідності підтримки патріотичного духу серед поляків. Не отримавши згоди на членство в СЗБ від Тадеуша, Станіслав Бонк усе ж запропонував йому відшуковувати серед місцевого населення зброю, розграбовану під час відступу частин польської армії, проводити серед односельчан антирадянську пропаганду та сформувати у Глинську осередок СЗБ із осіб, незадоволених діями нової влади. Очолити осередок союзу обоє чоловіків відмовилися, тоді Станіслав Бонк пообіцяв обрати на цю посаду когось зі Здолбунова. За словами Тадеуша, до свого арешту він неодноразово зустрічався як зі Станіславом Бонком, так і з Владиславом Кендзерським, але про налагодження діяльності підпілля вони більше не розмовляли. Проте саме свідчення обох чоловіків стали підставою для ув’язнення Тадеуша Ковальського, оскільки ніхто інший зі Здолбунівського повітового осередку СЗБ не знав про його залучення до діяльності організації.
Здолбунівський райвідділ НКВС арештував Тадеуша Ковальського 23 червня 1940 р. і доправив його до рівненської в’язниці. Тадеуш не відразу погодився давати правдиві свідчення, однак, почувши прізвища арештованих членів підпілля, зрозумів, що НКВС уже має всю необхідну інформацію про нього. Достеменно невідомо, чи Тадеуш погодився на членство в союзі, адже його свідчення на допитах і на судовому засіданні, котре відбулося 13–15 листопада 1940 р. у Рівненському обласному суді, кардинально різняться. Під час суду це відзначив і його голова, суддя Брайловський. Підсудний заявив, що міг підписати такий протокол, бо «був знервований» через те, що лишив без опіки свою родину. Вироком суду за ст. 54–12 КК УРСР Тадеуша Ковальського засуджено до семи років позбавлення волі у виправно-трудових таборах та обмежено в громадянських правах на три роки після відбування покарання. Попри касаційну скаргу до Судової колегії з кримінальних справ Верховного суду УРСР від 22 листопада 1940 р. члена колегії адвокатів Ю. Книжного, вирок Тадеушу Ковальському залишили в силі.
Заключенням Рівненської обласної прокуратури за 3 липня 1993 р. Тадеуш Ковальський потрапляє під дію ст. І Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р. Його подальша доля залишається для нас невідомою.
Тетяна САМСОНЮК
P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.