Свята минають як батогом пальнув. Людина навіть не спохопиться, а тут уже Новий рік за поясом. У всьому світі люди готуються зустріти чергових дванадцять місяців із більшою чи меншою помпою.

Я не відкрию Америку, повідомляючи добру новину, що свята вже ось-ось за рогом. Адже ще понад місяць тому у вітринах магазинів, на придорожніх рекламних щитах, а передусім у мас-медіа з’явилися різноманітні провісники неминучості грудневого святкування.

По останніх подіях в Україні видно, що від досягнення нормальності, стабільності, життя в мирі та пошанування прав іншої людини нас відділяють світлові роки. Здається, шлях до такого стану речей через шаленців із кремля не має кінця.

Коли у Стародавній Греції розпочиналися спортивні змагання й лавровий вінок ставав мрією багатьох вродливих й атлетично збудованих юнаків, то щит, меч та іншу зброю вішали на кілок, а весь цивілізований світ відзначав Олімпіаду.

Увесь або принаймні велика частина цивілізованого світу докладає різних старань, щоби допомогти Україні перемогти загарбника. Населення багатьох демократичних держав, згуртувавшись, скидається на придбання сучасної дороговартісної техніки, щоби потім змогти її віддати українцям, які захищають свою країну.

Зі свічкою треба шукати тих, хто не дивився мультиплікаційну історію про приємне зелене створіння на ім’я Шрек – огра з боліт. Ця особина разом із нерозлучним друзякою Ослом переживає багато пригод, знайомиться з новими друзями та долає різноманітні небезпечні випробування.

Робити комусь воду з мозку – явище досить поширене. Для того, щоб воно виникло, достатньо наявності представників людського роду, податливих на будь-які, навіть найбезглуздіші, фанаберії. А оскільки їх на світі як мурашок, то ті, хто любить маніпулювати думкою сірих мас, не мають із цим жодних проблем.

Зізнаюся без биття, що після чергового місяця війни в Україні, після багатьох розповідей і репортажів про безмір страждань мирного населення я не очікувала від себе такої реакції після того, що прочитала у своїй улюбленій газеті «Tygodnik Powszechny». Жах і потрясіння.

У далекі часи, коли я ще була в отроцькому віці, від великого дзвону з уст моєї бабусі падали слова, однозначно скеровані в мій бік: «Треба мати закований лоб, щоб цього не розуміти».

Такий собі лавров, відомий у певних колах як міністр закордонних справ росії, кинув фоха. Нещодавно, не попрощавшись, він поїхав із саміту G20. Він не пішов по-англійськи. Це, однозначно, був вихід із притупом.