У пошуках відповіді на це запитання ми також змогли пояснити багато інших загадок міської історії Рівного, спілкуючись із молодим дослідником-краєзнавцем Андрієм Климчуком, автором інформаційно-краєзнавчого наповнення віртуальної карти «Полікультурне Рівне», головним редактором порталу «Віртуальна Польща».
– Відколи Ви цікавитесь дослідженням історичної спадщини Рівного?
– Практичне зацікавлення розпочалось ще на початку 2000-х років, в останніх класах школи, коли талановиті вчителі з історії (Валентин Кравчук і Михайло Шевчук) прищепили інтерес до вивчення минулого міста, в якому виріс. Незважаючи на те, що маю вищу економічну освіту, моє зацікавлення історією трансформувалося з хобі у щось значно більше – майже у професійну діяльність.
– Як довго тривала підготовка до створення віртуальної карти «Полікультурне Рівне»?
– На створення самої карти було затрачено 2–3 місяці, проте збір інформації тривав, звичайно, роками: впродовж усього часу моєї краєзнавчо-дослідницької роботи.
– Чи хотіли би Ви щось вдосконалити у віртуальній карті?
– Із технічного погляду хотілося би вдосконалити програмне забезпечення функціонування карти. Проте плануємо як розширення хронологічних меж карти, так і кількісне наповнення новими об’єктами архітектурно-культурної спадщини.
– Із яких джерел черпаєте інформацію про вказані об’єкти?
– Насамперед із архіву. Проте в наукових книгах про історію міста та публіцистиці, присвяченій чи то біографії окремих осіб, чи то конкретним об’єктам, можна теж натрапити на багато інформації. Я все ж таки схильний ґрунтувати свої висновки на основі архівних даних і спогадах очевидців, котрі тут проживали.
– Яку частину сучасного міста Рівного займало колишнє Równe станом на 1939 р.?
– Передусім центральну частину міста та прилеглі території, скажімо, з північної сторони – до села Тютьковичі, де розташовувалися такі об’єкти, як повітовий шпиталь чи міська електрівня; з південного заходу – до Дубенського кладовища; з північного заходу – до передмістя Цегельні.
– Кожне європейське місто із середньовічною історією має давню ринкову площу в центральній частині міста. Як склалися справи у Рівному з площею Ринок у міжвоєнний період?
– Вулиці історичного ринку практично не збереглися, проте поодинокі будинки, що формують традиційну форму забудови ринку, залишились. На вулиці Пересопницькій, наприклад, залишилось навіть приміщення колишнього Дому молитви, зараз там, правда, ковбаси продають, а можна було би зробити, якщо не місце релігійного культу, то хоча б розмістити інформаційну таблицю про колишнє призначення будівлі. Будинки на вулиці Базарній – це теж частина ринкового середмістя Рівного. Колись також на площі Ринок розташовувалась міська ратуша. Фундамент, ймовірно, залишився десь і до наших днів, проте під час однієї з масштабних пожеж у центрі Рівного будівля ратуші, на жаль, згоріла.
– Які вулиці залишились зі старої міської мапи 1939 р. на новій 2017-го?
– Якщо говорити про самі назви вулиць, то це Литовська, Тараса Шевченка, Адама Міцкевича, Юліуша Словацького, Кавказька, Миколая Коперника тощо. Проте, якщо говорити про архітектурне наповнення цих вулиць, то багато будівель просто втрачено. Наприклад, вулиці в межах терену Майдану Незалежності втрачено повністю, така ж сама історія з об’єктами в районі між кінопалацом «Україна» та вулицею Кавказькою чи в районі вулиць В’ячеслава Чорновола, Степана Бандери, Михайла Лермонтова.
– Якщо проводити екскурсії в рамках так званого ностальгійного туризму, які об’єкти можна було би показувати єврейській, польській, чеській чи німецькій делегаціям?
– Що стосується пам’яток, пов’язаних із чеською чи німецькою громадою, то їх у місті практично не залишилося, та й не було так багато в міжвоєнний період. Чеські поселення були характерні для деяких сіл і містечок навколо міста. Щодо єврейських місць пам’яті, то, звичайно, таких прикладів є дуже багато. Проте багато архітектурних пам’яток, як сакральних, так і освітніх, не збереглися. А ті, котрі залишилися, втратили своє початкове призначення. Наприклад, єврейський цвинтар за приміщенням Рівненської обласної державної адміністрації так і залишається невпорядкованим і навіть необгородженим, проте варто було б пам’ятати, що там також поряд знаходився епідеміологічний цвинтар, де невідомо, які інфекції можуть приховуватись. Натомість немає жодних навіть інформаційних даних у формі хоча би стендів чи таблиць.
Що стосується польської спадщини, то вона, звичайно, більш присутня. Мова йде про костел Святого Антонія, гарнізонний костел, польську дільницю на території Дубенського кладовища, збереглися різні будинки з часів Другої Речі Посполитої: головпоштамт, адміністративні споруди та будинки визначних осіб. Із тих об’єктів, що не збереглися, – звичайно ж, палац Любомирських, цвинтар із каплицею Святого Юзефа на Волі тощо. Наприклад, на території кладовища на Грабнику поховань поляків практично немає, натомість, крім українських, є також німецькі захоронення. Щодо теренів навколо Грабника як району міста, то там із розширенням населеного пункту в міжвоєнних період знаходилася урядова колонія, де розміщувались сім’ї приїжджих службовців, котрі забезпечували функціонування міста. Багато будинків із тих часів збереглися до наших днів.
– Цікавими для туристів також були б місця, де проживали визначні персони міста в міжвоєнний період. Хто міг би становити коло таких осіб?
– Наприклад, поетеса Зузанна Ґінчанка. Встановлено, де вона проживала (на вул. Соборній, поблизу Театральної площі), проте сам будинок, на жаль, не зберігся. Цікавою є історія, зокрема, Якуба Гофмана, відомого краєзнавця, редактора «Рочника Волинського», котрий зібрав біографічні дані про більше, ніж 12 тис. відомих діячів Волині – уродженців Рівненщини. Він підтримував тісні контакти з професорсько-науковими колами поза межами Волині. Скажімо, малодосліджена також персона архітектора Гжегожа Пресса, котрий займався приватним проектуванням у Рівному. У міжвоєнний період багато будинків належать його авторству, наприклад, у районі вулиць Симона Петлюри та 16 Липня.
– Які особи та пам’ятки ще досі не розрекламовані, залишаються поза увагою широкого загалу?
– Так, постать Самуеля Копровського саме така. Ще в роки Російської імперії він навчався в Університеті Святого Володимира у Києві, проживав у селі Дядьковичах, поряд із Рівним, був знаним філателістом, володів однією з найбільших у Східній Європі колекцією марок. Був автором першого «Каталогу земських почтових марок», виданого у Брюсселі французькою мовою. На той час він листувався з відомими світовими колекціонерами. Проте в архівних документах, насамперед, фігурує в часи Російської імперії у справі антиросійської агітаційної діяльності поряд із Маріаном Дубецьким щодо поширення у Рівному на Волі в районі каплиці Святого Юзефа листівок із молитвою за загиблих під час одного з антиросійських повстань у Варшаві другої половини ХІХ ст. Цікавий також той факт, що його син, Зиґмунд Копровський, одружившись з українкою, фігурував у справі проукраїнської агітації вже у роки Другої Речі Посполитої, маючи проблеми з польською поліцією щодо організації заходів українського спрямування у Дядьковичах.
Окрім того, до невстановлених сторінок історії міста належить, наприклад, загадкова «Книга магістрату Рівного» з 1600-х років, згадувана в листуваннях польських дослідників того часу. Віднайшовши, можливо, десь у польських колекціях цю книгу, багато чого цікавого можна було би довідатись про життя середньовічного Рівного, оскільки саме з тієї епохи ми знаємо про місто значно менше, аніж про сусідній Луцьк, Львів чи Кам’янець-Подільський. Тому такі знахідки стали би справжнім відкриттям.
– Яких змін зазнав міський культурно-архітектурний простір у роки Другої світової війни та після неї – в радянський період?
– Наприклад, на старих мапах ще до бомбардувань була позначена площа Ринок, проте вже після війни згадки про неї остаточно зникають. Хоча й на вулиці Базарній вздовж лінії забудови біля магазину «Юність» ще зберігається уявна лінія периметру ринку. Проте ансамбль забудови площі втрачено в сучасному просторі міста. Крім того, цілісність збереження пам’яток центральної частини Рівного практично втрачена. Залишились лише поодинокі будинки, на реставрації яких мало концентрувались у радянський період.
– Згадати б лишень про відкриття Музею космонавтики у стінах Свято-Воскресенського cобору в радянський період… Кілька років тому розпочався дискурс із приводу відбудови палацу Любомирських. Як Ви вважаєте, чи потрібно відновлювати цей об’єкт? І в який спосіб?
– Зараз особливо розкручується реалізація проекту майбутнього музею міста з показом елементів фундаменту тієї споруди. Проте відбудова була б, звичайно, масштабнішим проектом. Бо ж сам палац мав вагому архітектурну цінність. Проте гостро постає в контексті цього проекту питання пошуку коштів.
– Як Ви ставитесь до ідеї повернення сакральних пам’яток релігійним громадам у Рівному?
– Позитивно. Якщо та чи інша будівля виконувала сакральну функцію, то, на мою думку, вона повинна продовжувати це робити, незважаючи на те, яка конфесія, чи греко-католицька, чи римо-католицька, володіла нею. Головне – зберігати первинне значення культової споруди.
– Що саме у просторі міста, на Вашу думку, потрібно ліквідувати, а що модернізувати в рамках процесу декомунізації?
– Багато вулиць вже перейменовано, але не змінено всіх таблиць із їхніми назвами. А щодо архітектурних форм, то вже реконструйовано монументи біля залізничного вокзалу, елементи мозаїки на стіні головпоштамту тощо. Тому процес триває.
– Що може заважати проводити ефективну культурну політику, спрямовану на розвиток туристичного потенціалу Рівного?
– Я вважаю, що немає інтересу до цих питань, перш за все, через малу кількість фінансових ресурсів у бюджетах міста та держави.
– Чи вірите в те, що Рівне в найближчому майбутньому зможе повністю зреалізувати свій туристичний потенціал?
– Так, цілком. Адже всі передумови для цього є.
Розмовляв Віталій ЛЕСНЯК,
Українсько-польський союз імені Томаша Падури
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
