У стилі «Гармидеру»
Статті

Можна тільки подякувати ініціаторам проведення Міжнародного фестивалю аматорських театрів «Мандрівний вішак» за вересневий острівець доброго інтелігентного смаку та інтелектуального комфорту в морі луцького традиційного фольклору. У нашій редакції «спеціальний» гість – Руслана Порицька, «гармидерівка», ідейний натхненник та співорганізатор цієї знакової для театрального Луцька події.

Ваша життєва візитка: хто Ви є і ким би хотіли бути?

– Руслана Порицька – художній керівник театру-студії «Гармидер» Луцького районного будинку культури. Не можу себе уявити поза сучасним театральним процесом. Не боюся визначення і приналежності до театру аматорського, незалежного, такого, що може собі дозволити на творчий експеримент і не йти на повідку комерційних інтересів. Кілька років тому мусила покинути журналістику, щоб мати більше часу для театру і дитини. У мене немає почуття нереалізованості, комфортно і гармонійно почуваюсь у ролі театрального режисера.

Ви в житті хто: ще наївна маленька дівчинка чи доросла всезнаюча жінка?

– Ні, я, звичайно, не все знаю. У житті, можливо, бракує якоїсь прогнозованості, живу спонтанно, керуючись інтуїцією, майже у стилі «Гармидеру». Планувати щось на довший термін неможливо – життя завжди вносить свої корективи. Але не скажу, що пливу за течією, намагаюсь у життєву імпровізацію внести елементи впорядкованості.

Від журналістики до театральної діяльності. Був якийсь імпульс для такого рішення?

– Цей імпульс у мене, мабуть, ще з дитинства. Кожен забирає у світ дорослих якісь мрії. У дитинстві я мріяла про театр, бути на сцені, грати. У школі та університеті брала участь у різних театральних гуртках та студіях. Мабуть, я так і не переросла свою мрію – реалізую її й досі. Дуже люблю журналістику, підтримую форму, пишучи на сторінках інтернет-видань. Але, як казав Ремарк, «коли можеш не писати – не пиши». Власне, я й пішла за цим принципом. Вибрала те, чого не могла не робити.

Отже, вирішили, що робити. Якими були перші кроки у власне театральне життя?

– Десять років тому, будучи ще студентами й акторами театральної студії Волинського державного університету, ми зрозуміли, що маємо потребу, силу й амбіцію для створення своєї театральної формації. Це навіть викликало гостру реакцію, обурення та мало не звинувачення у зраді. Але з перспективи часу можна стверджувати, що це було правильне рішення. Ми були ще дуже наївні, щирі та відважні, мали кілька років досвіду в університетській студії. Особливо вдячні Ларисі Зеленовій, яка взяла нас під свою «академічну опіку». Цей досвід став надійним фундаментом у нашій театральній діяльності. Пані Лариса – прекрасний педагог і мудра жінка, коли зрозуміла, що ми вже готові до самостійного «плавання», передала мені режисерське кермо.

«Гармидер» це втеча від реальності чи спроба цю реальність інтерпретувати або моделювати?

– Це, можливо, ще й окрема, паралельна реальність. Студія згуртовує різних людей із різними інтересами й потребами, досвідом і світоглядом, які створили дуже «щільний» колектив. Ці люди, на мою думку, об’єднані спільним процесом, перемогою над собою і своїми комплексами… Не хочеться вживати банальні слова про «любов до театру», але це якась дуже тонка об’єднуюча матерія творчості, своєрідний катарсис (акт духовного самоочищення), коли навіть не є головним те, що зал аплодує стоячи.

Знаю, що колектив «Гармидеру» чудовий. Але як зі сторони театральної кухні, добору ролей і репертуару?

– Назву нашого театру ми витягнули навмання з капелюха. Намагаємося добирати свій репертуар відповідно до цієї назви. Щоб глядач не знав, чого чекати від нас наступного разу. Постановки мають бути цікавими як для глядачів, так і для акторів. Натомість, суворо дотримуємося принципів – ніякого загравання з глядачем, ніякого шокування, епатажу і загравання з формою. Нам це просто не цікаво.

У світі, перенасиченому інформацією, з тотальною девальвацією слова і життєвих засад, давно вже напророкували натуральну смерть театру. А театр живе собі далі… У чому феномен цього явища?

– Думаю, що люди все більше закриваються в собі від навколишнього світу. Це не є натуральним для людського психічного комфорту. Люди інтуїтивно шукають виходу з цього стану. Театр дає людині спосіб живого спілкування, можливість разом переживати одне й те саме ритуальне дійство. Це такий собі спосіб колективної психологічної взаємодопомоги. Цікаво, чи ті пророки хоч раз у своєму житті були в театрі?

Можемо констатувати, що в Луцьку стало більше ще одним міжнародним фестивалем. Кому належала ідея проведення «Мандрівного вішака»?

– Мабуть, це була наша спільна концепція, з якою всі відразу «зрослися». Потім була праця, було складно і непросто. Але головне, що «Вішак» відбувся. Маємо вже досвід і бажання на майбутні фестивалі.

Було багато країн-учасників, але забракло театрів із Польщі. Запрошували?

– Чесно кажучи, не розумію й досі, чому забракло представників близької держави. Ми запрошували польські театри через консула Кшиштофа Савіцького, також самі надсилали запрошення всім відомим нам театральним колективам. Дуже шкодуємо, що ніхто не приїхав, адже Польща – це театральна країна. Польський театр надзвичайно цікавий і різноманітний – від академічних театрів і вже «класичного» Кантора до сучасного авангарду. Лучани мали змогу побачити в минулому році «Борозну» Лешека Мондзіка – авангардний спектакль із потужним духовним змістом у луцькому кафедральному костелі Св. Ап. Петра і Павла.

Чесно кажучи, дуже здивувала заява деяких луцьких релігійно-політичних діячів про невідповідність, майже «профанацію», руїн церкви Івана Богослова давньогрецькою «Антігоною»…

– Коли я подала ідею виставити «Антігону» в руїнах давньоруської святині, то навіть не сподівалася, що це може викликати таку «спрощену» реакцію. Адже за змістом ця антична вистава з пробіблійною основою зовсім не суперечить засадам християнства. Антігона, наперекір моральним і політично-релігійним устоям суспільства, просто виконала людський обов’язок – поховала тіло полеглого в битві брата. Вислуховуючи всі ці коментарі навколо роздмуханої проблеми, мимоволі задумуєшся, чи зростаюча останнім часом кількість побудованих церков свідчить про якість і розуміння християнства.

Який український глядач і як він сприймає Ваш театр?

– Мабуть, кожна людина сприймає театральне дійство згідно з власними естетичними потребами. Ми не намагаємося бути для глядача популярно-симпатичними чи конформістськими, ми просто робимо свою роботу щиро і чесно. Тішимося навіть тоді, коли глядач часом виходить із вистави, нічого не розуміючи, але приходить до нашого театру знову. Про потребу глядача в соціальній місії театру може свідчити гран-прі для вистави «Метро». Можливо, це те, що потрібне українському суспільству із традиційним «Моя українська хата скраю».

 

Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК

Схожі публікації
10-річчя польської суботньої школи в Гусятині
Події
Польська суботня школа, яка діє при Надзбручанському товаристві польської культури та мови, відзначила 10-річчя. Учні, їхні батьки, вчителі та гості разом відсвяткували цю важливу дату.
07 липня 2026
12 днів у Костюхнівці із польською мовою і не тільки
Події
Понад 30 старшокласників із Рівненської та Волинської областей узяли участь у Літній школі польської мови в Костюхнівці, організованій Українсько-польським союзом імені Томаша Падури з Рівного.
07 липня 2026
Архітектор і його нереалізований проєкт
Статті
Перші статті циклу «Земля Волинська» були присвячені туристично-краєзнавчому руху на Волині в міжвоєнні часи, зокрема діяльності місцевих осередків Польського краєзнавчого товариства. Натомість ця публікація висвітлює один із проєктів подальшого розвитку туристичного потенціалу Волині. На жаль, йому не судилося збутися. Трагічною була й доля його автора.
06 липня 2026
Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголосив цьогорічну програму
Події
25–26 липня в Луцьку вшосте відбудеться Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера». У програмі події – дискусії, публічні інтерв’ю, поетичні читання, запис подкасту, музика, стендап і міждисциплінарні заходи. Про це повідомила Літературна платформа «Фронтера».
06 липня 2026
Родинні історії: «Мої внучки носять імена своїх прапрабабусь»
Статті
«У мене була велика і дружня родина. Ті, хто в силу різних обставин не виїхав у Польщу, не пожалкували, що залишилися. А ті, хто вимушений був покинути рідну землю, ніколи не забували, звідки походять», – зауважує Галина Підодвірна, в дівоцтві Стремецька.
03 липня 2026
Вийшов 13-й номер «Волинського монітора»
Події
У сьогоднішньому номері «Волинського монітора» ми пишемо про урочистості з нагоди 35-ї річниці повернення луцького собору католикам, відкриття відреставрованого польського військового кладовища в Клевані, свідомих сеньйорів із Рівненщини та родинні історії Галини Підодвірної з Гусятина.
02 липня 2026
Завершується набір на програму «Андерс NAWA» на бакалаврські та єдині магістерські програми
Можливості
Стипендійна програма для Полонії імені генерала Владислава Андерса («Anders NAWA») – це шанс для молоді польського походження розпочати навчання в Польщі на бакалаврських та єдиних магістерських програмах, вдосконалити знання польської мови та отримати диплом у польському закладі вищої освіти.
01 липня 2026
У Кракові відкрили Музей роду князів Любомирських. Захід відвідали представники Рівного
Події
26 червня у Кракові відкрили Музей роду князів Любомирських. Рівне на урочистостях представляли члени Центру польської мови і культури імені князів Любомирських.
01 липня 2026
Study Tours to Poland для студентів
Можливості
Фонди «Лідери змін» та «Боруссія» запрошують активних студентів із Молдови та України взяти участь у програмі Study Tours to Poland (STP).
01 липня 2026