Козельськ, Старобільськ, Осташків, Катинь, Твер, Мєдноє, П’ятихатки, Харків, Куропати, Биківня, Смоленськ… Керівництво СРСР ретельно приховувало інформацію про ці місця, а пізніше її спотворювало. Синонімом сталінських злочинів щодо поляків стала Катинь.
Про Катинський злочин розмовляли 27 квітня в Польському клубі в Луцьку. Зустріч зі студентами провів Міхал Зарихта – історик із Бюро національної освіти Варшавського відділу Інституту національної пам’яті Польщі.
Убивства в Катині відбувалися 77 років тому. Це складна тема і, здавалося б, занадто віддалена в часі для молодих людей. Однак, з огляду на те, що робиться сьогодні у світі, не можна легковажити такого уроку історії, бо людина здатна на дії, яких ми часом не можемо уявити. Межа між людяністю та звірством майже непомітна, прикладом цього можуть бути постаті Гітлера чи Сталіна.
Коли ми вимовляємо слово «Катинь», нам на думку відразу спадає слово «злочин». А Катинь всього лише невеличке село біля Смоленська. Чому ж тоді воно таке важливе й символічне для поляків та польської історії?
Міхал Зарихта звернув увагу на те, що про Катинь у Польщі можна було офіційно говорити лише після 1989 р. Із 1940 р. тема була заборонена, замовчувана, а пізніше, із 1943 р., про ці події офіційна радянська пропаганда поширювала лише неправдиву інформацію. Історик із Варшави нагадав студентам події початку Другої світової війни та розповів про те, як так сталося, що у вересні 1939 р. до радянського полону потрапили близько 250 тис. польських військових, серед яких було кільканадцять тисяч офіцерів.
У жовтні 1939 р. керівництво СРСР прийняло рішення про утворення двох таборів для полонених офіцерів у Козельську та Старобільську, а також табору в Осташкові для службовців поліції, Корпусу охорони пограниччя та в’язничного відомства.
Серед полонених було багато офіцерів резерву, які представляли польську інтелігенцію: лікарів, правників, учителів, інженерів, науковців, чиновників, політичних діячів і т. д.
5 березня 1940 р. Політбюро ЦК ВКП(б) у Москві прийняло рішення про знищення в’язнів. У листі, надісланому Сталіну наркомом внутрішніх справ Лаврентієм Берією, було написано, що поляки «закоренілі й невиправні вороги радянської влади» і тому потрібно вирішити цю проблему в спеціальному порядку «із застосуванням до них найвищої міри покарання – розстрілу». У своєму листі Берія підкреслив: «Справи потрібно розглянути без присутності арештованих і без висунення звинувачення, без рішення про закінчення слідства і без акту осудження». Пропозиції народного комісара були схвалені.
3 квітня НКВС розпочало ліквідацію табору в Козельську, а 5 квітня таборів у Старобільську та Осташкові. Масові вбивства тривали до 12 травня 1940 р. Упродовж місяця було розстріляно понад 20 тис. громадян Польщі. Увесь процес масових страт НКВС організувало ретельно. В’язнів транспортували потягами, потім їх пересаджували на вантажівки й відвозили до лісу. Ями смерті були підготовлені заздалегідь, а тих, хто їх копав, також убивали, щоб не залишати непотрібних свідків. Жертвам зв’язували шнурком руки, після чого вбивали з невеликої відстані з пістолета «Вальтер» калібру 7,65 мм, зазвичай одним пострілом у потилицю. Пізніше масові могили засипали та садили на них дерева. У катів усе було передбачено й підраховано. Важко собі уявити, але до такої роботи потрібно було залучити кілька сотень осіб. Довірені функціонери, які знищували людей, потім за виконання вироків отримували премії. Звучить жахливо, але такою є правда.
Щоб показати, місця масових вбивств поляків та те, як діяв сталінський режим, лектор показав документальний фільм «Катинь – усе ще жива історія» («Katyń – historia wciąż żywa», автор Міхал Патер, Польща, 2017).
Лекція і фільм настільки вразили слухачів, що після завершення заходу не було жодної дискусії, бо запанувало тривале мовчання, вимовніше за будь-які слова.
Незважаючи на те, що пройшло багато часу, історія сталінських злочинів усе ще жива. Через 77 років відомо, що ще існують невідкриті місця страти. Може скластися враження, що Сталін із могили продовжує впливати на перебіг історії. Тому потрібно, як сказав на завершення зустрічі Міхал Зарихта, послідовно відкривати й увіковічувати масові та індивідуальні поховання жертв, не для того, аби помститися, а щоб дізнатися правду, бо саме пам’ять про поховання та про померлих робить із людини людину.
Ядвіга ДЕМЧУК,
учителька, скерована в Луцьк
організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
