Повернення Ґінчанки
Статті

Наприкінці 2017 р. у Львові вийшла друком збірка «Зузанна Ґінчанка. Вірші».

За останні роки, попри нарікання, що, мовляв, галузь книговидання в Україні занепадає і книг із кожним роком видається все менше, з’явилося багатенько перекладів із польської літератури. До того ж перекладів хороших, дійсно вартих уваги. Серед них згадана книжка стоїть дещо окремо, насамперед тому, що це поетичний переклад.

Вірші переклав Ярослав Поліщук – літературознавець, культуролог, критик і викладач, доктор філологічних наук. Поезія Зузанни Ґінчанки (літературний псевдонім Зузанни-Поліни Ґінцбурґ) зацікавила його вже давно. Сам родом із Рівненщини, автор перекладу як краєзнавець відкрив – так, це зовсім не перебільшення! – для українського читача постать цієї цілковито невідомої в Україні та добряче призабутої в Польщі поетеси, яка свої дитинство та юність провела в Рівному. Перші дослідження та переклади віршів Ґінчанки Ярослав Поліщук опублікував у місцевому літературно-краєзнавчому альманасі «Погорина» ще у 2008 р.

Із того часу, звісно, перекладів і публікацій побільшало, тож у 2017 р., у столітній ювілей із дня народження поетеси, це вилилося в об’ємисту добірку віршів.

Книжка складається із трьох розділів: «Вакаційна учта. З ранньої лірики», «Про кентаврів» та «Утеча», які представляють три різних етапи такого короткого творчого життя Зузанни, а також із передмови і двох статей про авторку. Всі без винятку вірші подано на розворотах двома мовами: польською та українською. Видання оформлене стримано, зі смаком, поліграфія – на високому рівні. Тобто перше враження від збірки складається позитивне. Проте, звісно, якість книжки визначається не її виглядом, хоча це й важливо, а її вмістом.

Тут потрібно поставити собі запитання: яке одне з найважчих і найважливіших завдань постає перед перекладачем художнього твору? Особливо твору поетичного? Відповідь: необхідно заглибитися в автора, зрозуміти, як він думає, як відчуває, як любить і ненавидить. Без цього підібрати ключ до твору неможливо. Знання мови – як тієї, з якої здійснюється переклад, так і рідної – це всього-на-всього інструмент. Головне – відчути нерв твору, «прожити» його.

Відомий дитячий письменник і прекрасний перекладач Микола Корнєйчуков, більше відомий під псевдонімом Корній Чуковський, у своїй книзі «Високе мистецтво», присвяченій теорії та практиці перекладу, пише так: «Беззаперечна заповідь для майстрів перекладу: перекладай не будь-якого іноземного автора, який випадково підвернеться тобі під руку або буде нав’язаний поспішним редактором, а тільки того, в кого ти палко закоханий, який близький тобі биттям свого серця, в якого ти хотів би закохати своїх співвітчизників». Коли я читав переклади Ярослава Поліщука, в мене, як у читача, склалося враження, що їх робили не задля кон’юнктури, а за покликом душі.

Неможливо не помітити також майстерне володіння перекладачем своїм головним робочим інструментом, тобто знанням мови. Переклад поезії накладає на виконавця багато обмежень, яких не виникає при перекладі прозових творів. Йдеться про те, що при перекладі вірша потрібно не тільки максимально точно передати зміст, а й зберегти його ритмомелодику. В поезії дуже часто форма є не менш важливою за зміст, а інколи, як би це парадоксально не звучало, навіть важливішою. Саме у формі закладена відмінність естетики поезії від естетики прози. І саме тому переклад поезії – це заняття не для слабкодухих, адже технічне рішення часом доводиться шукати в рази і десятки разів довше, ніж за роботи з прозою. Як часто у вірші епітет чи термін – як на зло, той найбільш потрібний і незамінний – не влазить у прокрустове ложе ритму і рими!

Інколи можна почути, що переклад із польської мови – такої схожої! – зробити легко. На це процитуємо класика: «Усякий хоч трохи досвідчений перекладач знає, що переклади з близьких мов – найтяжча річ. В’яже тут саме оця близькість мов, оця спокуса можливості перекладати слово в слово – можливості, часто ілюзорної». Сказав це Максим Рильський (до речі, за національністю поляк), який перекладав із багатьох мов і має у своєму доробку чимало вдалих робіт. Так от, він вважав однією з найскладніших своїх робіт переклад «Пана Тадеуша» Адама Міцкевича, тобто переклад із мови, яку знав досконало.

З усіма цими труднощами доводиться ставати на герць перекладачеві. І якщо перекладач не має однієї риси, важливої у всякому бою та й у всякій відповідальній справі, то він не досягне успіху. Йдеться про сміливість. А якщо точніше – про вміння «відірватися» від оригіналу.

Наскільки би довершеною не була робота майстра-перекладача, вона завжди поступатиметься оригіналові. І тут перекладачу потрібно визначитися: що залишити, а від чого відмовитися, які авторські образи взагалі замінити – на свої! – але так, щоби збереглася сутність твору. В цьому моменті перекладач перестає бути перекладачем, він стає співавтором. Якщо цього не відбулося, можна сказати, що переклад не вдався. Поліщуку, здається, переклад вдався.

Але, попри всі досягнення Ярослава Поліщука як перекладача, мені у збірці впала у вічі, якщо можна так сказати, «різнорівневість» перекладів. На мою думку, далося взнаки те, що деякі з перекладів були зроблені в поспіху, адже потрібно було здавати книжку в друк. Більшість віршів, як було зазначено, Ярослав Поліщук зробив ще раніше і тому, відповідно, мав можливість «придивитися» до них за якийсь час, обдумати, змінити. Особливо помітний теж поспіх по передмові, де, крім кількох прикрих граматичних і стилістичних огріхів, при цитуванні вірша «Про кентаврів» – речі програмної, концептуальної, яка дала назву дебютній збірці поетеси і яка представляє цілий період у її творчості, – допущена невідповідність процитованого в передмові вірша текстові, опублікованому безпосередньо в самій книзі. Проте це вже скоріше зауваження не так до перекладача, як до редактора і коректора видання.

Анатолій ОЛІХ

P. S.: Книга видана завдяки фінансовій підтримці Генерального консульства РП у Луцьку.

P. P. S.: Збірку «Зузанна Ґінчанка. Вірші» видала ГО «Форум видавців». Як зазначено на фейсбучному профілі організації, книга не розповсюджуватиметься у книгарнях.Якщо Ви хочете її отримати, просимо звертатися безпосередньо до ГО «Форум видавців» або Генерального консульства РП у Луцьку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

ТРАГІЧНА МУЗА ЗУЗАННИ ҐІНЧАНКИ

ОБІРВАНИЙ ВІРШ ЗУЗАННИ ҐІНЧАНКИ: У ЛУЦЬКУ ВІДКРИЛИ ВИСТАВКУ ПРО ПОЕТЕСУ

Схожі публікації
Родинні історії: «Ніколи не приховували, що ми – поляки»
Статті
«Польська культура увійшла в мою кров із самого дитинства. Наша родина ніколи не приховувала, що ми – поляки. Навіть не уявляю, щоб було інакше», – говорить Владислав Багінський, голова Товариства польської культури на Рівненщині імені Владислава Реймонта.
29 березня 2024
У Дубні навели лад на старому польському цвинтарі
Події
Члени Дубенського товариства польської культури та парафіяни костелу Святого Йоана Непомука знову прибирали старе польське кладовище, розташоване на вулиці Млинівській у Дубні.
28 березня 2024
В університеті в Луцьку відкрили польсько-український простір «Околиця»
Події
Простір «Околиця» на факультеті філології та журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки сприятиме не тільки відпочинку, але й виконуватиме просвітницьку функцію. Його урочисто відкрили 28 березня.
28 березня 2024
Вийшов 6-й номер «Волинського монітора»
Події
Запрошуємо вас на шпальти сьогоднішнього номера «Волинського монітора». У ньому ми пишемо про родинні історії Владислава Багінського з Рівного, чемпіона Великобританії та Австралії з фехтування, який народився на Волині. Також запрошуємо на розмову з органним майстром Шандором Шрайнером.
28 березня 2024
Шандор Шрайнер: «Двох однакових органів не буває»
Інтерв'ю
У костелі Святого Йоана Непомука в Дубні у травні цього року освятять орган. Перший і поки що єдиний на всю Рівненську область, встановлений за роки незалежності в діючому католицькому храмі. Монтував його органний майстер із Закарпаття Шандор Шрайнер. Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю із ним.
27 березня 2024
Літня школа польської мови, літератури та культури в Сілезькому університеті
Конкурси
Школа польської мови та культури Сілезького університету запрошує на безкоштовну літню школу в рамках програми «Літні курси NAWA».
26 березня 2024
ABC польської культури: Рекс і решта банди
Статті
Нехай підніме руку той, хто в часи чарівного дитинства бачив мультиплікаційну розповідь, яка починалася зі слів: «Давним-давно в Країні дощовиків пропав славетний дослідник летючих жаб професор Бальтазар Губка. Із Кракова вирушила експедиція під керівництвом не менш відомого мандрівника – Вавельського дракона, якому в небезпечній подорожі товаришує кухар княжого двору Бартоліні Бартоломей. По їхніх слідах іде таємничий Дон Педро…»
25 березня 2024
Упорядкували Польське військове кладовище на Волині
Події
Традиційними стали роботи з упорядкування Польського військового кладовища у Пшебражі. Зараз населений пункт носить назву Гайове. Двічі на рік, восени та напередодні Великодніх свят сюди приїжджає ініціативна група Товариства польської культури на Волині імені Еви Фелінської. 
23 березня 2024
Парк як симфонія. У Рівному планують створити готичний сад біля органного залу
Статті
Громадськості Рівного представили пропозиції благоустрою та архітектурно-планувальні рішення, які можуть бути реалізовані в рамках проєкту «Готичний сад Органного залу». Він передбачає облаштування культурного простору біля Залу камерної та органної музики Рівненської обласної філармонії, колишнього костелу Святого Антонія.
23 березня 2024