На Волині були заможні селяни, навіть поміщики траплялися, хоч і нечасто. Однак більшість – це бідота, що жила лише днем насущним. І саме із цієї бідоти походив гайовий, який вдавав великого лісника.
Історію з життя їхньої сім’ї розповів мені його син, котрий просив, щоб я за жодних умов не називав їхнього справжнього прізвища.
Господа гайового знаходилася в лісах біля колонії Гали. Вбога хата, покрита соломою, а біля неї – такі ж злиденні, як заробітки гайового, господарські будівлі. Гайовий був бідним, пан платив мало, а селяни за крадену деревину теж не розраховувалася й купувати її не хотіли. І ось бідний гайовий за посередництвом газети завів роман із панною з Варшави. В листах він представлявся лісником – холостим і до того ж заможним. Так писав, що аж дописався. Панна без попередження сіла в потяг і приїхала до Рафалівки. Розраховувала на щасливе життя – у шлюбі з лісником і до того ж на лоні природи.
Був літній день, коли перед гаївкою зупинилася балагула (єврей-фурман, тодішнє таксі) з панною і її валізою. Гайовий зрозумів, що сталося і, не чекаючи на подальший розвиток подій, через вікно чкурнув до лісу. Панну «привітали» дружина гайового і його діти. Дружина, спокійна і добросерда жінка, навіть не мала зла на приїжджу, прийняла її чим хата багата. Розмовляючи, чекали на повернення невдахи. Співрозмовниця виявилася цілком приємною особою, і жінки швидко знайшли спільну мову. Дружина розповідала про злидні в лісі, а панна – про Варшаву та зруйновані плани. Вона хотіла повернутися того ж самого дня, проте не мала коштів на квиток. Дружина гайового охоче би їй дала гроші, але теж їх не мала. Тож виходу не було, мусили чекати. Дні минали, вони разом господарювали, а гайовий сидів у лісі й носа не показував.
Ця історія швидко поширилися околицею. Хлопці й дівчата з Галів, Сошників і Туру щовечора приходили юрмами, аби побачити панну. Шукали теж по чагарях гайового, проте ніхто його не бачив. Уже переживали, чи живий. Так минуло два тижні. Один із хлопців «після армії» навіть запропонував одружитися з панною, якщо гайовий її вже не хоче. Проте варшав’янка не схотіла – сільське життя не віщувало великого добробуту.
Дружина гайового випросила по селу пару злотих і відправила панну назад додому. Дала їй сиру, масла, сушених грибів і чорниць, хлопці принесли меду. Кількома фурманками їхали, щоб відвезти панну на станцію. Прощалися з великим смутком, жінка гайового навіть розплакалася, запрошувала в гості.
Станція в Рафалівці, з якої панна від’їжджала до Варшави
Як тільки панна виїхала, гайовий повернувся додому. Виглядав як дикий кабан: брудний, зарослий і схудлий. А найбільше докучали йому в укритті голод, комари і ґедзі. Потім гайовий жив зразково, але й надалі у злиднях. В таких злиднях, що навіть у Сибір совєти його не вивезли, записавши до соціального класу «бідняки». Після війни був шанованим лісником на «визисканих» землях, як говорили Павляк і Каргуль, (мова про так звані Повернені землі). Коли його син розповідав мені цю історію, сміявся до кольок, підкреслюючи життєву мудрість своєї мами.
На фото: Лісники. Герой тексту стоїть п’ятий зліва
Текст і фото: Януш ГОРОШКЕВИЧ
P. S. Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: janusz-huta-stepanska@wp.pl
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЦИГАНИ І ВЕЛИКА ГУЛЯНКА В ГУТІ СТЕПАНСЬКІЙ
ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ГРАФ ВОРЦЕЛЬ – ВЛАСНИК СТЕПАНІ
ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЄВРЕЇ – НАШІ СПОКОНВІЧНІ СУСІДИ
ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ВІЙНА З БІЛЬШОВИКАМИ
ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: КОСТЕЛ У КАЗИМИРЦІ
ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ПЕРЕЇЗДИ ЗА ВЕЛИКУ ВОДУ
ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: КОЛОНІЇ В ОКОЛИЦЯХ ГУТИ СТЕПАНСЬКОЇ
ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЦАРСЬКІ ДЕЗЕРТИРИ
ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ГОРИНЬ – РІЧКА ГАРНА І СТРАШНА, ЗАВЖДИ БЛИЗЬКА СЕРЦЮ
ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: СВІТОВА ВІЙНА Й ПОВЕРНЕННЯ ВИСОЦЬКИХ
