Цей фоторепортаж я присвячую сім’ї Адольфа Садовського, лісника з колонії Гали.
Сім’ю Садовських вивезли в Сибір під час першої депортації, 10 лютого 1940 р. Розповідь сина Павла, котрий уцілів, – це безмежжя мук засланців, міжлюдських взаємин, смерті батьків, братів та сестер. Самого ж десятирічного Павла врятував «жорстокий», на думку депортованих, вартовий. Саме він обрав хлопця, котрий умирав від голоду й холоду, щоб той палив грубку в бараку вартових. Павло розповів мені, що завше, коли згадує цього чоловіка, молиться за Нього.
Колонія Гали, розташована біля дороги, що вела з Ковеля до Сарн, у міжвоєнний період розвивалася дуже динамічно. Тут виникла велика лісопильня із трьома пилорамами, яка давала роботу людям із цілої околиці. Мешканець колонії, Адам Бєрута, після повернення зі США розпочав виробництво щогл для яхт. Клієнти приїжджали за ними аж із Гданська. Незадовго до війни поряд запланували побудувати дорогу, котру сьогодні називають «Варшавкою».
У період нападів бандерівців у колонії організували самооборону. В центрі села побудували велике сховище, котре стало в нагоді, коли вночі з 16 на 17 липня 1943 р. на колонію здійснили напад. Ніхто з тих, хто тут сховався, не загинув. Проте не всім вдалося добратися до сховища: вони переважно всі загинули. Бандерівці повністю спалили колонію. Німці евакуювали місцеве населення до Рафалівки.
«Варшавка» – дорога, котра пролягає через Гали. Колонія розташовувалася з лівої сторони
Тут були Гали. Сюдою до залізничної станції Желуцьк біля німецького посту в Грабіні організовано йшли поляки з Гути Степанської, котру вони змушені були залишити.
Готуємо дубовий хрест, щоб поставити його біля дороги
Справа, під лісом, знаходяться Сошники
Вигляд хреста на фоні дороги
Над Галами заходить сонце
Текст і фото: Януш ГОРОШКЕВИЧ
P. S.: Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: janusz-huta-stepanska@wp.pl.
***
Текст опублікований у рубриці «Шляхом волинських хрестів навколо Гути Степанської з Янушем Горошкевичем».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
