Цей фоторепортаж присвячую пам’яті Міхала Савіцького, великого благодійника парафії Пресвятого Серця Господа Ісуса в Гуті Степанській.
Віками католицька віра була твердинею польськості, яка допомогла пережити час без власної держави, вберегла мову, культуру та національну ідентичність. У 1922 р. зі Степанської парафії виокремилася парафія Гути Степанської. Парох-отець Вацлав Неймак, прибувши до Гути, розпочав будівництво костелу, а люди жертовно його підтримували. У наступні роки будівництво продовжував отець Теодор Чабан. Однак коли він усі свої зусилля спрямував на спорудження санаторію «Солоне болото», занедбуючи будівництво храму, парохом призначили отця Пьотра Андрику. Чабан ослухався єпископа й залишився в санаторії, де звершував меси у приватній каплиці Святої Терези, покровительки Волині.
Для вірян настали важкі часи. Посварені священики поширили свої суперечки на парафіян, руйнуючи тим самим єдність серед селян. Війна загасила конфлікт, а прибулий із Луцька отець Броніслав Джепецький повністю владнав ситуацію. Коли настали бандерівські часи, костел став найважливішим місцем для людей, які шукали надію на виживання, всі події відбувалися навколо нього.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ОСТАННІ СПІЛЬНІ СВЯТА
За кілька днів до того, як бандерівці напали на Гуту, в костелі вирішили заховати літургійне начиння, шати та інші цінності. Думали, що село можуть знищити і доведеться його відбудовувати. Усе сховали в жерстяні бідони від молока, які глибоко закопали біля Савіцького, старанно замаскувавши сліди. Коли вирішили покинути Гуту Степанську 18 липня 1943 р., перед костелом зібралися мешканці села зі всіма своїми пожитками на кількохстах фурманках. Сформували колону, отець Джепецький благословив вірян, уділив їм абсолюції (відпущення гріхів без сповіді в небезпечних для життя ситуаціях, – ред.), і вони назавжди покинули село.
Костел підпалили 19 липня 1943 р. на світанку. Люди, що ховалися біля Вирки, бачили, як горить їхній храм. З усних переказів відомо, що в костелі залишилася група тяжко поранених і старців, які відмовилися покидати Гуту. Одним із тих, хто там залишився, був Ян Кравчинський. Коли в серпні в село разом із партизанами прийшла його внучка Ванда Роман, вона знайшла біля спаленого костелу за характерною бородою голову діда, тіла ж не було.
Костел у Гуті Степанській
Ян Кравчинський із внуками: Вандою, Чеславом та Іреною. Чеслав та Ірена ще живі
Перше Святе Причастя в Гуті Степанській. Червень 1939 р. Знімок надала Стефанія Чеховська
Отець Броніслав Джепецький
Гута Степанська, в’їзд зі сторони Степані
Неподалік стояв костел
Залишки фундаменту костелу. Фото зроблено в липні 2009 р.
Місце поховання Міхала Савіцького біля костелу
Встановлення пам’ятного знаку на місці костелу
Плита пам’ятного знаку
Хрест і пам’ятний знак
Молебень у 2009 р.
Свята меса, перша з 1943 р. 13 листопада 2010 р.
Луцький єпископ Маркіян Трофим’як на місці костелу у 2011 р.
Текст і фото: Януш ГОРОШКЕВИЧ
P. S.: Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: janusz-huta-stepanska@wp.pl
***
Текст опублікований у рубриці «Шляхом волинських хрестів навколо Гути Степанської з Янушем Горошкевичем».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ГУТА СТЕПАНСЬКА: НОВИЙ ЦВИНТАР
ГУТА СТЕПАНСЬКА: ХРЕСТ «ІСУСЕ, ПОРЯТУЙ НАС»
СТАРИЙ ЦВИНТАР У ГУТІ СТЕПАНСЬКІЙ
