Коли на місце кладовища у 2010 р. прибуло V паломництво колишніх парафіян, то на молебень прийшли й українці. У розмові одна зі старших жінок запитала: «А де ділися Красинкевичі зі Старої Зівки, наші сусіди? Знаєте щось про них?»
Знаємо, адже перед смертю дід Красинкевич розповів про те, як вони померли.
Коли 16 липня 1943 р. бандерівці напали на села навколо Вирки, вся родина Красинкевичів у складі 13 осіб утекла до Гути Степанської. Через два дні сім’ї довелося тікати знову. Коли всіх охопила паніка, вони вирішили повернутися додому. Їх не відмовляли, адже ніхто не знав, де їм притулитися. Жінки розпалили вогонь у печі, щоби приготувати їсти. Чоловіки лаштувалися до дальшої дороги, вантажили підводи.
Тоді зненацька напали бандерівці. Тих, що втікали, рубали сокирами й кололи вилами. Дід Красинкевич схопив за руку восьмирічного внука і побіг із ним разом. Але далеко втекти вони не встигли: їх наздогнали на краю лісу й кололи вилами до втрати свідомості. Дід прийшов до тями і, попри численні рани в животі та грудях, зміг знайти внука, так само проколотого вилами. Однак той не мав сил іти, просив води, кликав убиту маму й не хотів відпускати дідову руку. Дід у відчаї вирішив піти за допомогою до Рафалівки. Перед тим, як піти, прикрив внука гілками й наказав чекати. Біля Полиць Красинкевича схопили і привели до «командира». Вони одразу впізнали один одного: «командир» колись був у Красинкевича пастухом. Діда закрили в льоху, де він просидів до ранку. Вранці «командир», пам’ятаючи доброту, з якою ставилися до нього Красинкевичі, дав йому пляшку з водою, шмат хліба й відправив до Рафалівки.
Дід прийшов на станцію в Рафалівці, сів там на пероні й детально розповідав про те, як убивали його односельчан. Із його ран із кожним подихом виходили повітря, кров і вода. Дід не дозволив забрати себе зі станції. Він увесь час просив, аби хтось пішов за внуком, а через три дні помер.
Присвячую цей фоторепортаж Красинкевичам.
Брама до кладовища у 2010 р.
Розчищаємо цвинтар. 10 квітня 2010 р.
Кладовище після того, як його розчистили, у 2010 р.
Давид і Оскар Горошкевичі на цвинтарі у 2010 р.
Один з уцілілих надгробків
Надгробок на кладовищі
Останній із хрестів
Встановлюємо хрест у 2010 р.
Встановлений у 2010 р. хрест
Молебень на кладовищі у 2010 р.
Кладовище у 2018 р.
Біля цвинтарної брами в липні 2018 р.
Текст і фото: Януш Горошкевич
P. S.: Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: janusz-huta-stepanska@wp.pl
***
Текст опублікований у рубриці «Шляхом волинських хрестів навколо Гути Степанської з Янушем Горошкевичем».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ВИРКA. МІСЦЕ КОСТЕЛУ ВОЗДВИЖЕННЯ СВЯТОГО ХРЕСТА
КОЛОНІЯ СТИДИНСЬКA, ГМІНА ВЕЛИКИЙ СТИДИН
СТЕПАНЬ НА ГОРИНІ: МІСЦЕ КОСТЕЛУ СВЯТОГО АРХАНГЕЛА МИХАЇЛА
ЛЯДИ – МІСЦЕ ВІЧНОГО СПОЧИНКУ СТАНІСЛАВА БРУСИЛА
