1940 р., а потім 1942 р. були для Гути Степанської дуже скорботними. Черговий спалах епідемії дизентерії спустошив парафію, призвівши до смерті 40 дітей. Тоді помер менший брат мого тата, семилітній Владислав. Він був таким радісним, здавалося, що не помирає, а просто засинає.
Цей фоторепортаж присвячую пам’яті Міхала Савіцького, великого благодійника парафії Пресвятого Серця Господа Ісуса в Гуті Степанській.
Кладовище Ворцелів було другим римо-католицьким цвинтарем у Степані. Перше знаходилося біля костелу. На обох здавна хоронили цілі покоління наших предків. Обидва цвинтарі тепер забудовані.
Парафію в Рафалівці заснували в 1925 р. Тут збудували костел Святих Апостолів Петра і Павла та плебанію.
Цей фоторепортаж я присвячую полякам і українцям, яких бандерівці спалили разом із костелом у Колках.
Католицьке кладовище в Сарнах зруйнували на початку 80-х років. Людські останки, захоронені на ньому, не знайшли вічного спочинку – історія порозкидала їх.
Коли в 1903 р. імператор Росії наказав прокласти залізницю з Києва до Ковеля, історія Антонівки кардинально змінилася. Мале, бідне й усіма забуте село виграло в лотерею, зокрема, завдяки власнику Городця Камілю де Пурбе.
Цей фоторепортаж присвячую пам’яті Стефана Померанського з Галинувки.
Коли на місце кладовища у 2010 р. прибуло V паломництво колишніх парафіян, то на молебень прийшли й українці. У розмові одна зі старших жінок запитала: «А де ділися Красинкевичі зі Старої Зівки, наші сусіди? Знаєте щось про них?»
Цей фоторепортаж присвячую Алоїзу Крупі, вчителю й коменданту самооборони у Вільчому.