Сьогоднішній фоторепортаж я присвячую євреєві Срулю з Осови. Він був незаможним торговцем, який своїм скриплячим від старості возом їздив усіма цими бідними, але прекрасними дорогами.
Із розповідей Тата я уявляю цього сивого коня, який, прив’язаний біля возу, стежив, щоб ніхто до нього не наближався. Дітей, які хотіли заглянути під полотнище, відлякував клацанням зубів. Потім прийшли «совєти», і Сруль мандрував із полотнищем на спині, бо коня у нього забрали в колгосп.
При німцях він уже тільки крадькома приходив купити їжу, а потім просто просив, хто що дасть, бо не мав навіть на що обміняти. Його ніколи не відпускали з порожніми руками. Він завжди говорив, що віддасть, коли війна закінчиться. Всіх євреїв з Осови погнали у напрямку Вільчого, Козля й далі, на смерть. Сруль ніколи більше не приходив. Його бракувало, бо він був таким близьким. Він так хотів жити.
Колонія перестала існувати в криваву ніч із 16 на 17 липня 1943 р.
Тут було Ромашкове. Мій тато Щепан миє знаряддя після того, як ми поставили хрест. Ця довоєнна дорога веде навпростець із Гути Степанської до Осови. Багато доріг змінили свій напрямок через меліорацію. Ще більше взагалі перестали існувати
Довоєнний хрест знаходився у зарослях, і ми не могли його відшукати, незважаючи на те, що його поставили за кілька метрів від дороги. Так виглядає це місце після того, як ми розчистили зарослі
Наступного разу, коли я був у Ромашковому, зміцнив хрест металевими вставками
Коли ми копали яму під новий хрест, виявилося, що ми копаємо саме в тому місці, де раніше стояв старий. Після того, як деревина згнила, хтось поставив його збоку, а в землі залишилася гнила частина
Ставимо новий хрест
Напис на хресті
Хрест під спів невеличкого церковного хору освятив отець Микола Володимирович Галуга з Гути
Текст і фото: Януш ГОРОШКЕВИЧ
P. S.: Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: janusz-huta-stepanska@wp.pl.
***
Текст опублікований у рубриці «Шляхом волинських хрестів навколо Гути Степанської з Янушем Горошкевичем».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
