Наступний герой циклу, підготовленого в рамках проєкту Генерального консульства РП у Луцьку «Україна. Поляки на карантині», – харцер Ігор Мантицький зі Здолбунова.
Про себе
Я навчаюся на п’ятому курсі Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки в Луцьку на спеціальності «Фізична реабілітація». Також я харцер загону «Волинь» Польського харцерства в Україні.
Харцером я став у 2014 р. Моя родина має польське коріння, тож я зацікавився польськими культурою та звичаями, бо багато чув про них від бабусі. До того ж я цікавлюся туризмом та люблю проводити час на природі.
Четвертий рік поспіль виконую обов’язки дружинового, займаюся вихованням молодших харцерів у Здолбунові. Працювати з ними класно. Окрім виховання любові до ближнього за допомогою волонтерської діяльності, розширення кругозору завдяки подорожам та вироблення навичок командної роботи, ми пізнаємо культури й історії Польщі та України. Також вивчаємо польську мову, харцерські, військові та народні пісні.
Чого позбавив мене карантин?
Перший дискомфорт, який я відчув після початку карантину, був пов’язаний із відсутністю тренувань у спортивних залах та на свіжому повітрі.
Другим стала неможливість подорожувати. Відсутність автобусного та залізничного сполучення вплинула на відчуття власної свободи. Окрім цього, я не можу сказати, що карантин мене чогось позбавив. Скоріше, змінив підхід та інструменти для досягнення певних цілей.
У нашій організації замість звичних збірок ми перейшли до спілкування онлайн. Щоб наші підопічні не нудьгували на карантині, старші члени організації ділилися своїм досвідом через відеоуроки на різноманітні теми, зокрема про пакування рюкзака, підбір спорядження для походів та виїздів, приготування антисептика в домашніх умовах.
Чого мене навчив карантин?
Карантин ще раз нагадав, що треба цінувати те, що маємо. Наведу такий приклад. Мешкаючи вдома, ми приймаємо комфорт як належне. Але варто нам поїхати в гори на 2–3 тижні і ми зіткнемося з необхідністю звикати до дискомфорту. Набирати воду з річки, підігрівати її, щоб помитися або випрати речі, – купа мороки. Повернувшись додому, ми заходимо у ванну, відкручуємо кран, із нього тече гаряча вода і ми щасливі.
Так само з карантином. Поки ми маємо можливість подорожувати, бачитися із друзями, насолоджуватися живим спілкуванням, ми віддаємо перевагу соціальним мережам. А коли в нас така можливість зникає, починаємо розуміти, як насправді цього потребуємо.
Інша річ, про яку карантин змусив подумати, – це потреба в буфері, зокрема й матеріальному, на випадок зміни планів. Багато акцій та виїздів були заплановані на весну, і ніхто не знав, що проблема може прийти звідки не чекали.
Після карантину
У першу чергу поїду в гори, хоча б на декілька днів, щоб відпочити від інформації, стресів та чотирьох стін, що мене оточують. На мене чекають Карпати. Хочу на Свидовець, на озеро Ворожеська.
Розмовляла Олена ШУЛЬГА
Фото надав Ігор МАНТИЦЬКИЙ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ПОЛЯКИ НА КАРАНТИНІ: ЕВА МАНЬКОВСЬКА З РІВНОГО
ПОЛЯКИ НА КАРАНТИНІ: ОТЕЦЬ МАР’ЯН ПОПЕЛЯР ІЗ БІЛОБОЖНИЦІ
