Повернуті із забуття: Леон Кнапінський
Статті

Ми продовжуємо цикл біографічних нарисів про військовослужбовців Війська Польського, які з вересня 1939 р. перебували в радянському полоні.    

Наша наступна історія – про Леона Яновича Кнапінського, народженого 1896 р. у селі Кожичково Поморського воєводства в багатодітній селянській родині Яна Яновича Кнапінського (приблизно 1870 р. народження) та Павліни Гальманн (приблизно 1870 р. народження). Батько Леона в 1914–1918 рр. служив у прусській армії у званні рядового, воював і на російському, і на французькому фронтах.

Напередодні Другої світової війни батьки Леона, три його сестри, Юліана (приблизно 1899 р. народження), Марта (приблизно 1900 р. народження), Мар’яна (приблизно 1914 р. народження), та брат Станіслав (приблизно 1902 р. народження) мешкали в селі Кожичково, де останній працював канцеляристом у гмінній управі. Брат Владислав (приблизно 1908 р. народження) до війни працював у приватній фірмі, Ян (приблизно 1912 р. народження) був простим робітником, обоє мешкали у Гдині. Сестра Амелія (приблизно 1910 р. народження) разом зі своїм чоловіком Яном Швабою мешкала на Помор’ї та займалася фермерством.

Леон Кнапінський мав дружину Галину Владиславівну Кнапінську (приблизно 1910 р. народження) та синів Януша (приблизно 1935 р. народження) й Ромуальда (приблизно 1938 р. народження). Із документів відомо, що Леон здобув лише початкову освіту. У травні 1916 р. його призвали в прусську армію у військову частину, що дислокувалася у Вільсдорфі. З липня 1916 р. до жовтня 1917 р. він перебував на французькому фронті, де потрапив у полон до французів. У Франції 1919 р. Леон Кнапінський вступив у польську армію генерала Галлера та в її складі повернувся до Польщі. Як зазначив сам Леон Кнапінський, у 1920 р. він брав участь у радянсько-польській війні, за що був відзначений медаллю «За війну». У Війську Польському прослужив до травня 1921 р. і демобілізувався у званні вахмістра.

Пробувши у своїх батьків півроку, військовик знову повернувся до служби, вступивши на посаду начальника прикордонної варти на кордоні зі Східною Пруссією. За боротьбу з контрабандою Леона Кнапінського було нагороджено хрестом «За заслуги». 1924 р. його переведено на посаду канцеляриста комендатури охорони прикордоння міста Гдині, а 1926 р. переведено в місто Чеханов у званні старшого сержанта. За сумлінну працю 1939 р. військовослужбовець отримав медаль «За багаторічну службу».

Після початку німецько-польської війни канцелярія прикордонної охорони була евакуйована. У її складі Леон Кнапінський потрапив спочатку в місто Новий Двір, а згодом – у радянський полон під Тернополем.

Перебуваючи в табірному пункті «Житин» (тепер село Великий Житин Рівненського району Рівненської області), із середини жовтня до грудня 1939 р. Леон Кнапінський виконував обов’язки командира роти військовополонених.

Кількома рядками хотілося б загалом проілюструвати функціонування табірної установи, в якій довелося перебувати Леону Кнапінському. У табірному пункті «Житин» сконцентрувався потужний контингент військових медиків та медсестер Червоного Хреста. Останні надавали медичну допомогу не лише полоненим, а й жителям довколишніх сіл, які за лікування розраховувалися продуктами. Патріотично налаштовані медсестри хворим, які перебували в медчастині, щодня читали літературу про польських військових, політичних та громадських діячів, проводили спільні молитви, що підтримувало бойовий дух поляків у скрутні часи. Медичний персонал мешкав в окремому приміщенні й мав можливість вільно пересуватися довколишніми територіями. Таким чином зберігався зв’язок із зовнішнім світом, звідки надходила інформація про події на міжнародній політичній арені та життя в СРСР. Зауважимо, що такі відомості не завжди були правдивими. Так, одного разу в таборі почали поширювати чутки, що Рівне бомбардувала фінська авіація.

Не оминули цей табірний пункт матеріальні проблеми, котрі були в усіх подібних установах. Військовополоненим катастрофічно не вистачало одягу та взуття. Якість тканин, виготовлених у СРСР, викликала роздратування й розпач у поневолених поляків. Зважаючи на те, що всіх їх було захоплено восени без зимового обмундирування, настання зимових морозів стало справжнім випробуванням для військовиків.

Працюючи на будівництві траси під час морозів без відповідного взуття, Леон Кнапінський відморозив ноги. Це стало причиною його переведення на роботу в канцелярію господарської частини табору. Проте, як тільки він одужав, його знову повернули на будівництво.

16 березня 1940 р. Особливий відділ НКВС табору № 1 під час розробки агентурної справи «Рейдовики» арештував Леона Кнапінського разом з іншими шістьма військовополоненими. Підставою для арешту стали свідчення агентів НКВС із числа самих полонених. Останні повідомили Особливий відділ, що в табірному пункті «Житин» сформувалася група польських військовиків, яка веде антирадянську агітацію. Один зі свідків запевняв енкаведистів, що Кнапінському належить наступна фраза: «…Шосе не побудуємо, нехай тільки прийде весна, то напевно наші обірванці забудуть про нас, як сипонуть з усіх сторін. Вже якщо одній миші Фінляндії не можуть дати відсіч, то про інших нема що й казати. Зараз необхідно менше говорити, а більше робити…» Це був єдиний «прояв» антирадянської агітації з боку в’язня, та й той не знайшов підтвердження серед інших свідків. Не вдалося енкаведистам знайти й доказів зв’язку Леона Кнапінського з іншими членами «злочинної» групи, оскільки в’язень виявився доволі мовчазною й замкненою особистістю. Він мало спілкувався з іншими жителями табірного пункту, ні з ким не конфліктував і не товаришував. За відсутності складу злочину справу на Леона Кнапінського було припинено, а його самого повернули в табірний пункт. Його подальша доля залишається нам невідомою.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.

Схожі публікації
Повернуті із забуття: Юзеф Афент
Статті
Наш черговий нарис присвячено Юзефу Афенту, старшому поліціянту 2-го комісаріату поліції в Рівному, арештованому радянською владою на другий день після її вторгнення на територію Другої Речі Посполитої.
21 вересня 2022
Повернуті із забуття: Єжи Толвінський
Статті
Криміналіст із Рівного Єжи Толвінський – один із багатьох польських поліціянтів, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр. Його 1940 р. засудили до восьми років виправно-трудових таборів за службу в «польсько-панській» поліції.
09 вересня 2022
Повернуті із забуття: Владислав Слівінський
Статті
Одним із героїв книги «Союз збройної боротьби – 1 у Рівному. 1939–1941», яку нещодавно видала редакція «Волинського монітора», був Владислав Слівінський. На початку 1941 р. за підпільну антирадянську діяльність його засудили до 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах.
25 серпня 2022
Повернуті із забуття: Болеслав Хиль
Статті
Черговий нарис у циклі про польських поліціянтів, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр., присвячено Болеславу Хилю з Клевані. У листопаді 1939 р. Військовий трибунал 5-ї армії Українського фронту засудив його до розстрілу за те, що він був поліціянтом і в часи Другої Речі Посполитої «займався арештами комуністів».
19 липня 2022
Антон Мацєєвський: продовження історії
Статті
17 липня 1944 р. у битві під Анконою в Італії загинув уродженець Рівного Антон Мацєєвський. Перед вступом до лав Армії Андерса він був в’язнем радянських таборів, до яких потрапив за приналежність до польського підпілля.
17 липня 2022
Повернуті із забуття: Едмунд Кастнер
Статті
Черговий нарис у циклі про службовців польської державної поліції, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр., присвячений Едмунду Кастнеру – поліціянту з Клевані. Його разом із колегами та інформаторами розстріляли на початку 1940 р., звинувативши в «активній боротьбі з революційним рухом» і «підготовці збройного повстання».
04 липня 2022
«Ці люди ходили зі мною одними вулицями». Презентували книгу про польське підпілля в Рівному
Статті
«Це книга – про питання вибору. Так, як перед нами, українцями, сьогодні стоїть вибір, долучитися до боротьби за незалежність чи шукати безпечніше місце, волонтерити чи перейти на сторону окупанта, такий самий вибір стояв перед поляками в 1939 р.», – сказала Тетяна Самсонюк, авторка видання «Союз збройної боротьби – 1 у Рівному. 1939–1941».
11 червня 2022
Повернуті із забуття: Владислав Якушевський
Статті
У міжвоєнний період Владислав Якушевський працював у поліційних відділках у Рівному, Ковелі, Дубні та Здолбунові. НКВС арештував його в листопаді 1939 р., а в березні 1941 р. за «активну боротьбу з революційним рухом» засудив до восьми років виправно-трудових таборів.
27 травня 2022
Повернуті із забуття: Стефан Яжомбковський
Статті
Стефан Яжомбковський, поліціянт із Глинська Чеського на Рівненщині, – герой нашого чергового нарису про працівників польської державної поліції, які зазнали репресій з боку радянської влади.
18 березня 2022