Поляки не змирилися із втратою незалежності й неодноразово виступали зі зброєю в руках проти країн-загарбників: Росії, Пруссії та Австрії. Одним із таких прикладів було Листопадове повстання, яке тривало з 29 листопада 1830 р. до жовтня 1831 р. й охоплювало Королівство Польське, Литву, частину України та Білорусі.
Колискою повстання була Школа підхорунжих піхоти, яка поставила перед собою мету здійснити збройний виступ. На чолі організації стояв підпоручик Пьотр Висоцький. Вирішальним моментом початку військових дій стала загроза викриття організації, а також плани царя Миколи I щодо використання армії Королівства Польського для придушення визвольних рухів у Західній Європі.
Змовники розпочали повстання ввечері 29 листопада замахом на великого князя Костянтина й нападом на його резиденцію в Бельведері. Костянтин зумів втекти, не вдалося також заскочити зненацька російські підрозділи. Повстанці на чолі з Пьотром Висоцьким вирушили в Старе місто, закликаючи до боротьби мешканців Варшави. До змовників приєдналися в основному ремісники, міська біднота та нечисленні військові підрозділи, за допомогою яких було захоплено Арсенал.
Протягом листопадової ночі й наступного дня озброєне населення столиці та частина польського війська, яка стала на бік повстанців, захопили Варшаву. Польські війська, які підтримували Костянтина, та російські підрозділи відступили до Вєжбна. Коли послабилися перші революційні настрої, керівництво повстанням перейшло до схильної до компромісу аристократії.
Відтак, на початку лютого 1831 р. розпочалася польсько-російська війна. На територію Королівства Польського увійшла царська армія, яка нараховувала близько 115 тис. осіб на чолі з Іваном Дибічем. Їй протистояла заледве 50-тисячна польська армія.
Незважаючи на кілька важливих перемог, Листопадове повстання зазнало поразки, а польське суспільство заплатило високу ціну за участь у ньому. Проте потрібно зазначити, що саме такі патріотичні пориви спричинили відродження вільної Польщі.
ВМ
