Сотні потужних помп для вимивання бурштину, тисячі працівників, охорона з гумовими палицями, показові облави, помпезні слова Президента України та керівників усіх рівнів, гектари знищеного лісу і нікого, хто б за це відповідав.      

Мільйони гривень не потрапляють до українського бюджету через нелегальний видобуток та нелегальне вивезення українського бурштину за кордон. Усе це діється в той час, коли Україна «підсіла» на західні кредити, державне підприємство «Бурштин України» доведено до банкрутства, на сході держави йде війна і відбувається тотальне зубожіння населення. Ні самі учасники процесу, ні слідчі органи не називають вголос головних організаторів цього стихійного лиха, котре охопило поліські райони Волинської, Рівненської та Житомирської областей. Миттєвим нелегальним збагаченням не гребують ані криміналітет, ані корумповані державні службовці, ані приїжджі, ані місцеві жителі.

Про будні копачів бурштину ми спробували розпитати особу (її імені не подаємо), яка була нелегальним копачем, але покинула цю діяльність заради спокійнішого заробітку за кордоном. На жаль, не на всі запитання ми отримали відповіді. Серед причин цього – те, що наш співрозмовник побоювався за свою безпеку та не знав деяких аспектів, які нас цікавили. Пропонуємо увазі наших читачів те, що ми почули.

– Де й коли Ви дізналися про те, що можна заробити на бурштині? Скільки Ви заробили на цьому?
– Мої знайомі живуть недалеко від копалень. Самі цим займаються і мені запропонували. Маю сім’ю: двоє дітей. Дружина не працює. Родину утримувати треба, а іншої роботи нема.

Заробляють по-різному, кому як пощастить. За чотири дні в мене виходило 1800 грн. Приїжджав туди тричі. Загалом працював там понад три тижні.

– Чи, на Вашу думку, заробіток «бурштинщика» співрозмірний зі шкодою, нанесеною природі?
– Такий вид діяльності мав би виправдання лише у випадку, якби зароблені кошти йшли на розвиток економіки держави. Щоб не кредити у Європи брати, а налагоджувати своє виробництво, створювати свої робочі місця – ставати економічно незалежною країною. А так… Усе ж «осідає» в тіньовому бізнесі, у приватних руках. Збагачуються поодинокі особи, а знищено гектари лісу...

– Ви знали, що це нелегальне заняття, чому ви все-таки вирішили цим зайнятися?
– Так, знав, що можуть бути негативні наслідки такого заробітку, але сім’ю треба з чогось годувати. Роботи немає.

– Що повинна мати при собі особа, щоб видобувати бурштин?
– Власне, нічого особливого: сачок, як на метелики, високі гумові чоботи, комбінезон, бажано, щоб не промокав.

– Хто визначає місця видобутку, процес видобутку і як виглядає реалізація? У якому регіоні Ви копали?
– На місцях видобутку працюють помпи. Все це оточує охорона з гумовими палицями (вогнепальної зброї в них не помічав). Коли помпи перестають працювати, охорона дозволяє натовпу, який уже стоїть поряд, пройти мити бурштин. Людям на роботу дають одну годину вранці й одну ввечері – після закінчення роботи помп. Людей там тьма, один на одному, працюють усі – до 2000 чоловік одночасно із сачками промивають воду. Загалом усе просто: черпаєш, поки на місці закінчення роботи помп стоїть вода.

Ясно, що проста людина не купить собі помпу, тим більше не одну. Зрозуміло, що в таких масштабах у секреті це не втримаєш. Відповідно, всі все знають. А втім це беззаконня триває. Ти або теж заробляєш на цьому гроші, або ні.

Скупники приїжджають самі. Важать і відразу розраховуються гривнями або американськими доларами. Ціна залежить від ваги та від розмірів бурштину.

Я копав у Житомирській області, в лісі неподалік невеличкого містечка, там ще колишня військова частина розташована.

(Тут мусимо роз’яснити читачеві, що помпи працюють зовсім не благодійно. Ті, хто їх встановлює, отримують основний дохід. Після завершення роботи помп місцеві можуть «пошукати щастя», тобто бурштину, за допомогою сачків. Оскільки на місці роботи помпи стоїть вода, лопата тут не є основним знаряддям. На жаль, ми не отримали від нашого співрозмовника відповіді на запитання: хто саме  визначає місця видобутку і хто саме встановлює помпи).

– Чи можете хоча б приблизно описати соціальні групи, представники яких займаються видобутком бурштину?
– Копають (чи миють) усі. Все місцеве населення, їхні друзі, знайомі, незалежно від віку чи статі. Вчителі, робітники, шофери... Я бачив на роботах як стареньких бабусь та дідусів, жінок та дівчат, юнаків, так і школярів. Можна сказати, всі, хто може тримати сачок у руках.

– Що Вам відомо про «кришування» цього бізнесу?
– Мені нічого не відомо. Я цим не цікавився, адже правди все одно ніхто не скаже.

– Що Вас спонукало завершити цю діяльність?
– На моїх очах проходило декілька демонстративних облав. Вживаю такі слова для визначення побаченого тому, що після цього так і не було покарано нікого з організаторів, все на наступний день верталося на свої кола. Проте великий ризик арешту, штрафів, неприємностей, кінець кінцем, залишався. А гроші загалом незначні. Тим, хто все це організував, хто на цьому заробляє великі гроші, – їм нічого не буде. А «крайнього» завжди треба знайти. Не хотілося бути ним...

– Що, на Вашу думку, потрібно зробити, щоб ввести цей бізнес у цивілізовані рамки? Кому це вигідно робити?
– Це потрібно вивчити на державному рівні. Мені важко сказати. На мою думку, важливо, щоб гроші з видобутку бурштину йшли до державної казни, щоб народ не робили боржниками чергових кредитних траншів. У нас під ногами лежать мільйони. Люди в міністерствах отримують зарплатню від платників податків для того, щоб регулювати процеси видобутку корисних копалин, скеровувати цю діяльність у прозору, здорову економіку.

Люди роблять як всі, кого вони бачать поряд. До речі, люди дуже старанні й працьовиті, ризикують, гинуть там. Тут проблема не в копанні, а у відсутності влади, податків, регуляції бізнесу.

ВМ
На фото: нелегальний видобуток бурштину в Рівненській області

(Джерело: www.facebook.com/automaidan)