Продовжуючи цикл статей про учасників польського підпілля на Волині 1939–1941 рр., пропонуємо увазі читачів біографічний нарис про Яна Валентиновича Корнафеля – начальника фінансового відділу рівненського шкільного кураторіуму.  

Народився Ян Корнафель 1893 р. у Гродиську Дольному (нині Підкарпатське воєводство) в селянській родині Валентина (помер 1910 р.) та Марії (приблизно 1860 р. народження) Корнафелів. Закінчив гімназію. Відомо, що напередодні Другої світової війни його матір мешкала у Гродиську Дольному, там само проживала й сестра Яна Аполонія, у шлюбі Пельц (приблизно 1890 р. народження).

Із 9 вересня 1913 р. до 1 серпня 1914 р. Ян Корнафель працював в Акцизній адміністрації Кракова. З 2 серпня 1914 р. до розпаду Австро-Угорської імперії в 1918 р. він перебував в австрійській армії, а з 1 листопада 1918 р. до 4 травня 1920 р. служив підхорунжим у 44-му полку польських легіонів у Ярославі. Відомо, що впродовж міжвоєнного двадцятиліття Ян Корнафель не належав до жодної з політичних партій Другої Речі Посполитої. До 1938 р. він був рядовим членом Союзу державних чиновників.

До Рівного Ян приїхав 1921 р. із Гродиська на вчительську роботу. 1925 р. його було призначено на посаду начальника фінансового відділу рівненського шкільного кураторіуму. У Рівному він весь час мешкав на вулиці Гімназійній, 1, і лише в грудні 1938 р. подружжя Корнафелів переселилося у свій власний будинок на вулиці Млинівській, 28. Однак довго там затриматися їм не вдалося. Вже у квітні 1940 р. вони переїхали в колонію Леонівку Тучинського району й поселилися в обійсті власника селянського господарства Антона Маковського, у якого працювали на сільськогосподарських роботах як наймані працівники. Дітей у подружжя не було.

У січні 1940 р. на квартиру Корнафелів у Рівному зайшла їхня приятелька, колишня співробітниця навчального округу Олена Сирелевич. Жінка прибула з Варшави й розповіла, що там уже існує підпільна організація, що веде боротьбу за відновлення Польщі, від якої невдовзі до Рівного прибуде представник для координації дій польських підпільних формувань у краї. Ян пристав на пропозицію Олени Сирелевич надати тимчасовий прихисток людині з Варшави, що прибуде під псевдонімом «Єжи» (Єжи Броніковський).

І, дійсно, за два тижні до будинку № 28 на вулиці Млинівській прийшов молодий чоловік. Це був Єжи Броніковський. Назвавшись «Єжи», він запропонував Яну особисто познайомитись із керівником підпільної організації, що на той момент перебував у квартирі Олени Сирелевич на вулиці Коженьовського. Так Ян познайомився з Тадеушом Маєвським, котрий потім обрав квартиру Корнафелів як один із варіантів для прийому підпільників з інших міст та кур’єрів, що прибували у справах організації. Відомо, що на початку березня 1940 р. у цій квартирі двічі зупинялася жінка-кур’єр зі Львова.

Того ж дня у квартирі Корнафеля відбулася зустріч Тадеуша Маєвського, Єжи Броніковського та Антона Гермашевського, на якій Тадеуш Маєвський представився керівником Союзу збройної боротьби на Волині й запропонував Яну Корнафелю та Антону Гермашевському долучитися до лав організації. Як стверджував Ян Корнафель, він охоче погодився стати членом підпілля, оскільки був патріотом своєї держави і, покладаючи надії на Англію та Францію, прагнув якнайшвидшого її відновлення. Тоді ж чоловіки склали присягу на вірність союзу.

Як ми вже зазначали, волинська воєводська комендатура СЗБ–2 ділилася на кілька відділів. За свідченнями Тадеуша Маєвського, 4-й адміністративно-господарський відділ очолив Ян Корнафель. Одночасно він став зв’язковою ланкою між Ришардом Каспшицьким, ще одним членом трійки, що прибула з Варшави, та Тадеушом Маєвським. Прибуваючи до Рівного, Ришард Каспшицький через Яна Корнафеля або Антонія Гермашевського за паролем «Я від Ришарда до «Шмігеля» міг зустрітися з комендантом Волинського воєводства.

26 вересня 1940 р. 3-й відділ Управління державної безпеки УНКВС у Рівненській області арештував Яна Корнафеля та доправив його до рівненської в’язниці НКВС.

Із вилучених під час обшуку речей, серед яких був радянський паспорт на ім’я Корнафеля Івана Валентиновича, службове посвідчення польського взірця, листування на 10 аркушах, в’язню повернули старий годинник із білого металу, нове шкіряна портмоне й гребінець, про що свідчать розписки від 2 та 18 жовтня 1940 р.

На першому допиті Ян зізнався, що справді був членом підпільної організації, назва якої йому невідома. Проте на час його арешту у в’язницях НКВС уже перебували Тадеуш Маєвський, Яніна Динаковська, Ришард Каспшицький та інші члени СЗБ–2, які на допитах підтвердили, що Ян Корнафель був членом союзу, крім того перебував у керівному ядрі організації. Незважаючи на їхні свідчення, сам Ян заперечував будь-які активні дії зі свого боку на користь підпілля, запевняючи, що жодних завдань від керівника організації за весь час її функціонування не виконував.

В обвинувальному висновку від 17 лютого 1941 р. зазначено, що Іван Корнафель «звинувачується в тому, що з лютого 1940 р. був активним учасником польської повстанської антирадянської організації Союз збройної боротьби, тобто у злочинах, передбачених ст. 54–2 і 54–11 КК УРСР».

Постановою Особливої наради при НКВС від 31 травня 1941 р. Івана Валентиновича Корнафеля засуджено до восьми років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Свій термін покарання він відбував у «Сєввостлазі».

Заключенням Рівненської обласної прокуратури Іван Корнафель потрапляє під дію ст. І Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про додаткові заходи по відновленню справедливості стосовно жертв репресій, що мали місце в період 30–40-х і початку 50-х рр.»

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.