На підставі розсекреченого документу спробуємо проаналізувати методи нагляду за католицькою Церквою в Україні у 20-х рр. минулого століття.

Після 1991 р. було розсекречено багато документів з архівів спецслужб, зокрема й такі, що свідчать про стеження за католицькою Церквою в Україні. Ми звернули увагу на «доповідну записку ДПУ УСРР для ЦК КП(б)У про роботу серед римо-католицького духовенства і польського населення» за 1926 р.

Державне політичне управління (ОДПУ) поділило польське населення на три категорії:
1) реакційне й шовіністське, на чолі зі священиками та частиною контрреволюційної інтелігенції;

2) дрібно-буржуазне, що складалося, переважно, із представників інтелігенції та міщан, які «плетуться в хвості політичного реакціонізму»;

3) група селян і робітників, ще не повністю заражена релігійними та фанатичними упередженнями й ідеологією польського патріотизму.

Із 1923 р. більшовики розпочали впроваджувати план стеження за поляками та маніпулювання ними. Початкові заходи показали, що найбільший вплив на поляків мало римо-католицьке духовенство, особливо Луцько-Житомирська дієцезія на чолі з єпископом Ігнацієм Дуб-Дубовським. У доповідній записці зазначено, що церковна ієрархія мала прямий зв’язок із закордоном.

Автори записки відзначали, що для боротьби з Церквою почали процес «роздроблення єдиного католицького середовища шляхом викриття незадоволених та підпорядкування їх собі». З цією метою у парафіях сформували групи агентів, які мали стежити за ситуацією, а також підживлювати і поширювати невдоволення. Вони повинні були також критикувати єпископів і керівництво церкви та навіть дискредитувати їх. Більшовики проводили в парафіях пропагандистські заходи з метою поширення думок про те, що церковна ієрархія, яка в основному перебувала в Польщі, шкодить католикам в Україні. Агенти розповсюджували інформацію про те, що «буржуазна і фашистська Польща» використовує церкву в Україні для власної мети, відзначали, що цього потрібно позбутися. Для того, щоб інформація виглядала достовірною, радянська влада друкувала в пресі компрометуючі матеріали та організовувала фальшиві процеси. Священиків звинувачували в шпигунстві й діяльності на користь Польщі. При цьому «доводили» факти саботажу й участі в антирадянській пропаганді. Священикам створювали образ ворогів селян і робітників.

Під час операції використали позицію отця Анджея Федуковича, котрий звернувся (як написано в записці) з відкритим листом до Папи, в якому звинуватив католицьке духовенство і Річ Посполиту в поширенні антирадянських поглядів. До «заклику» приєдналися тисячі громадян. Результатом тиску став лист єпископа Тираспольської дієцезії, отця Юзефа Крушинського, в якому він звернувся до вірян із проханням не брати участі в антирадянських акціях протесту. Невідомо, чи отець Крушинський писав лист, але в записці від 1926 р. названо цей факт успішним. Крушинський закликав теж не осуджувати отців Федуковича й Миколая Толстого. Останній звернувся до Святого Престолу зі скаргою на те, що римо-католицька церква полонізує вірян, особливо греко-католиків. Із подібним зверненням виступив також отець Казімєж Нановський. Сьогодні відомо, що це були елементи операції комуністичних служб, які мали на меті дискредитацію Церкви. Інша частина агентури, зокрема значна кількість священиків, почала виступати за абсолютну автономію католицької Церкви від польського впливу.

Автори записки розсекретили співпрацю з прелатом Крушинським, вікарієм Тираспольської дієцезії. Так, вони писали в документі, що «це наша людина». Ймовірно, це була теж свого роду дискредитація, адже дещо дивно виглядає інформація про те, що такий високопоставлений церковний ієрарх – агент. Отець Крушинський помер у 1940 р. в Казахстані, в таборі для в’язнів комуністичного режиму.

Більшовицька влада неодноразово використовувала отця Толстого у своїх операціях. Це був перший греко-католицький священик родом із Росії. Служби покладали на нього велику надію, оскільки планували з його допомогою досягнути розколу в рядах католиків східного обряду. Співробітники Головного політичного управління у 1926 р. доповідали, що отцеві Толстому було наказано залучити до справи кілька греко-католицьких священиків. Із цією метою він повинен був поїхати до різних міст і Ватикану. Після формування групи священиків Толстой повинен був скликати греко-католицький псевдособор, де мав проголосити автономію католицьких дієцезій східного обряду. З історії знаємо, що псевдособор провели лише в 1946 р.

У 1935–1936 рр. Толстой був свідком у судовому процесі щодо «діяльності фашистської організації римо-католицького та уніатського духовенства, створеної на Правобережній Україні». Однак зв’язки з НКВС його не врятували: 12 грудня 1937 р. отця арештували, а місяцем пізніше розстріляли. Трагічною виявилася й доля отця Казімєжа Нановського. Невідомо, чи був він автором згаданих закликів та відкритих листів, що звинувачували церкву. У 20-ті роки більшовики неодноразово арештовували його. Вперше це сталося в 1925 р. при спробі священика перетнути польсько-радянський кордон. Влада звинуватила його в шпигунстві, переправі людей через кордон і навіть контрабанді. Відтоді його ім’я часто використовували, а життя перетворили на жах. У 1929 р. Нановський утік із Радянської України і до кінця життя служив у парафіях на Волині. Помер у 1936 р., похований у Почаєві.

У записці зазначено також про самогубство отця Федуковича. Автори визнають, що створили міф, покликаний довести, що Федукович вчинив самогубство через тиск на нього з боку духовенства. З цією метою в пресі навіть опублікували фальшиві листи єпископа Крушинського й отця Толстого, в яких засуджувалося переслідування Федуковича. Операція пройшла успішно, і в записці відзначено, що багато католиків повірили в те, що самогубство спричинила саме діяльність церковних ієрархів.

Інформація, що міститься в записці, дає цінні свідчення про просвітницьку діяльність католицького духовенства. Служби підтвердили, що тільки після двох років намагань вдалося заспокоїти антирадянські настрої. Проте в польському середовищі духовенство проводило різноманітні заняття для молоді, що забезпечувало збереження сімейних і національних традицій. Католицькі священики не рекомендували молоді вступати до комуністичних піонерської та комсомольської організацій. Для проведення освітньої діяльності священики засновували підпільні школи при церквах, де навчали релігії та історії. За словами чекістів, на Правобережній Україні за короткий час було створено автономну систему освіти.

Записка подає також інформацію про агентів серед духовенства. Згідно з документом, у 1926 р. до складу агентів належав 21 священик. Багато працівник спецслужб стали членами церковних комітетів. Як зразок доброї співпраці з агентами чекісти наводили приклад ситуації в Полтаві. Там у парафії служила «повністю віддана більшовикам людина». Агента-священика в його діяльності підтримували церковний комітет і прихожани. Більшовицькі служби поставили за мету збільшення кількості парафій, схожих на полтавську.

Для прихильників більшовицького режиму записка має оптимістичний характер: «Наряду с перспективами, которые мы выше наметили в нашей дальнейшей работе, мы в повседневной работе сталкиваемся и будем сталкиваться с фактом большой активности ксендзов. На многих из них мы в настоящее время имеем, а также надеемся иметь компрометирующие материалы, на основании которых можно было бы применить те или иные репрессии к отдельным индивидуумам. Это также является одним из намеченных нами мероприятий в работе».

Ян МАТКОВСЬКИЙ
Статтю написано на основі документу «Доповідна записка ДПУ УСРР для ЦК КП(б)У про роботу серед римо-католицького духовенства і польського населення [1926 р.]», надрукованому у виданні «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ» у 2003 р.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ВИРВАНИЙ ІЗ ЛАП БІЛЬШОВИЗМУ

НАВІТЬ У ТАБОРАХ «ШПИГУВАВ» ДЛЯ ПОЛЬЩІ