Ще в період розквіту освітнього життя в Кременці, в часи діяльності Волинського ліцею, через прекрасні краєвиди, які відкривалися перед очима мандрівника, що подорожував довколишніми пагорбами, наші землі називали Волинською Швейцарією.

Не менш цікавою була також унікальна забудова як звивистих вулиць, так і єдиної головної вулиці міста. У мистецьких колах говорили, що, сидячи за мольбертом, тут можна малювати прекрасні краєвиди на всі чотири сторони світу. Не оминали Кременець також відомі митці-фотографи. Пейзажі нашого міста в 30-ті рр. XX ст. увічнив майстер фотографії Ян Булгак, а його учень Генрик Германович, який згодом здобув європейську славу, очолював лабораторію і фотостудію при Кременецькому ліцеї. Його довершеними художніми кадрами різних куточків міста та околиць ми дотепер милуємося в раритетному вже фотоальбомі, виданому під назвою «Miasto Wielkiej Tęsknoty» («Місто великої туги»). У міжвоєнний період на мистецьких виставках кожна десята нагороджена фотографія походила з Кременця.

Традиції увічнення краси Волинської Швейцарії самовіддано підтримувала дирекція Кременецького ліцею. У 30-х рр. у Кременці організували Літні музичні та художні вогнища, щоб заохотити митців до зустрічей у творчому середовищі, на лоні прекрасної природи і різноманітних новацій в інфраструктурі. Тоді тут збиралося прекрасне товариство. Митці інтенсивно займалися музикою, живописом, обмінювалися поглядами протягом цілого літнього місяця. А потім уся Польща милувалася на виставках красою кременецьких краєвидів. Це було, але не минуло! Бо чари Кременця – поняття нематеріальне, яке живе завдяки піднесеним відголосам у душах талановитих людей кожного покоління. Справедливо кажуть, що містом володіє Genius loci (з лат. геній, дух-покровитель місця), даруючи йому талановитих митців у галузі поезії, музики, живопису, творчість яких збагачує духовне життя сучасного й майбутніх поколінь.

Ці мої роздуми час наблизити до реальності, тому що неможливо відірватися думками від недавніх зустрічей науковців на міжнародній конференції «Діалог двох культур», у рамках якої відбулося кілька прекрасних мистецьких заходів, зокрема й виставка «Кременець – місто Юліуша Словацького в живописі Миколи Пазізіна». Її вважають важливою подією в мистецькому житті міста. Майстер пензля розмістив у виставковому залі Кременецького районного краєзнавчого музею більше 40 картин, написаних у різні роки. На них ми помічаємо нерозривно пов’язані з Кременцем усім відомі об’єкти, пам’ятки архітектури та пейзажі. У кожній із картин бачимо як художню довершеність, так і замилування кожним об’єктом, увічненим на полотні. Уся виставка – це справжня наочна інвентаризація історичних архітектурних споруд столітньої давності у Кременці, багато з яких сьогодні вже не існує. Завдяки художнику місто має можливість поглянути на власну історію з ретроспективи. Крім того, виставка в такому обсязі – це унікальне явище, тим більше, що в музеї представили тільки частину кременецької колекції художника. Нічого дивного, адже Микола Пазізін настільки працьовитий, що над роботою, проробленою ним, міг би працювати цілий колектив художників. Потрібно також зазначити, що митець  удостоєний відзнаки «Заслужений художник України», а за постійну активність у культурі Польщі, за участь у 80 спільних та індивідуальних виставках, а також різних мистецьких заходах, що відбувалися в Польщі, його нагородили відзнакою «За заслуги перед польською культурою». Його картини прикрашають зали різних європейських країн. Ми радіємо та маємо за честь те, що такий видатний художник пов’язаний із провінційним Кременцем. Пишаємося його творами, а про себе говоримо: «Чари Кременця варті пензля доброго художника».

Микола Пазізін – це людина дуже добре організована та ініціативна. Уже кілька років він виношує ідею відродження культурних ініціатив минулих років – мистецьких пленерів у Кременці на зразок згаданих вище Літніх художніх вогнищ. Це мала би бути акція всеукраїнського масштабу, на додачу до вже відомого й визнаного в середовищі культури «Діалогу...» Цю ініціативу підтримують члени місцевого художнього колективу «Гладущик». Реалізація такого проекту підняла би престиж Кременця і спричинила би більше зацікавлення митців цим магічним місцем. Але, як це зазвичай у нас буває, занадто довго ми чекаємо реалізації цього проекту. А шкода, бо час також багато значить.

Ядвіга ГУСЛАВСЬКА, Кременець