Цикл статей про учасників Здолбунівського повітового осередку польської підпільної організації Союз збройної боротьби ми продовжуємо біографічним нарисом про Леона Роговського – сортувальника рекомендованої кореспонденції Здолбунівського поштового відділення.

Роговський Леон Станіславович народився 1903 р. у Казимирівці (нині Люблінське воєводство) в селянській родині Станіслава (1868 р. народження) та Марії (1873 р. народження) Роговських. Відомо, що на початок Другої світової війни Станіслав Роговський орендував до 30 десятин землі, мав шість корів, чотирьох коней і багато дрібної худоби. Господарство він вів разом із синами Яном (1899 р. народження), Іполитом (1910 р. народження) та донькою Казимирою (1905 р. народження). На сезонні роботи Роговські наймали кількох працівників. Уся родина, окрім Леона, залишилася в Казимирівці. З початком німецько-польської війни зв’язок між Леоном і його батьками обірвався.

1924 р. Леон закінчив п’ять класів гімназії в Ковелі. Того ж року його призвали на строкову службу до Війська Польського, яку він проходив в Острозі, в частині кавалеристів. 1927 р. його демобілізували у званні рядового улана. 1929 р., після півторамісячних військових навчань, він отримав звання капрала. У міжвоєнний період Леон працював на Здолбунівському поштовому відділенні. У той час був членом організації «Ліга морська й колоніальна», але його діяльність у ній зводилася лише до щомісячної сплати 50 грошів членських внесків.

Відомо, що 1934 р. Леона притягнули до кримінальної відповідальності за образу польської влади. Тоді ж його засудили до 1 року позбавлення волі, але з якихось причин він оминув в’язницю.

Із початком німецько-польської війни переважну більшість резервістів Війська Польського мобілізували на фронт, проте Леон, як працівник пошти, отримав відтермінування до 1 грудня 1939 р.

Після встановлення радянської влади він мешкав у Здолбунові на вулиці Карла Маркса, 24/61 разом із дружиною Марією Антонівною (1902 р. народження), учителькою однієї зі шкіл Здолбунова. Подружжя Роговських не мало дітей. Леон залишився працювати на місцевому поштовому відділенні.

Повертаючись із роботи в кінці травня 1940 р., він випадково зустрівся з учителями Станіславом Бонком і Владиславом Кендзерським. Як у випадках з іншими завербованими до СЗБ Станіславом Бонком, про яких ми згадували в попередніх нарисах, розмова відбулася за межами міста. Почалася вона із «зондування» кандидата. Спочатку мова йшла про ситуацію на міжнародній арені, потім про те, що на Західній Україні є багато людей, незадоволених політикою радянської влади, які прагнуть відновлення Польщі. Станіслав Бонк розповідав, що поляки об’єднуються в підпільні організації, які вже діють у багатьох містах, зокрема й у Здолбунові. Очільник Здолбунівського повітового осередку СЗБ спонукав Леона приєднатися до польського підпілля, якщо той вважає себе патріотом. Він акцентував, що до лав організації не беруть будь-кого, перед вербуванням усіх ретельно перевіряють. Очевидно, Леону лестило те, що його вважали гідною кандидатурою для антирадянської діяльності, але він все ж вагався, оскільки ніколи не був активним членом жодних політичних партій чи організацій, тому попросив час на роздуми. Станіслав Бонк наголошував, що польське підпілля глибоко законспіроване, тому порадив Леону обрати собі псевдонім. Ще не ставши членом підпілля, Леон обрав собі псевдонім «Рович». На цій же зустрічі йому рекомендували створити підпільну групу з надійних семи осіб, які працюють разом із ним на пошті. Станіслав Бонк теж повідомив, що Леон має скласти присягу на вірність організації, і запросив його до себе додому наступного дня. Напевно, Леон все ж прийняв рішення вступити до лав СЗБ, адже на призначену годину прийшов на квартиру Станіслава Бонка, але того вдома не було.

Як стверджував Леон, до арешту, 24 червня 1940 р., йому так і не вдалося скласти присяги. Після ув’язнення чоловіка доправили в рівненську в’язницю НКВС. На першому ж допиті, який відбувся на другий день після ув’язнення, він категорично заперечував свою причетність до польського підпілля. Проте після двотижневого перебування в радянській катівні без провадження слідства він погодився давати детальні свідчення, визнавши свою провину. Оперуповноважений 2-го відділення 3-го відділу управління державної безпеки НКВС сержант Зновенко з’ясував, коли і як завербували Роговського. 17 липня 1940 р. Леон розповів на допиті, що майже нічого не встиг зробити як член підпільної організації. Слідчого, передусім, цікавили особи, завербовані в’язнем. Проте виявилося, що на пошті працювали, переважно, нові люди, раніше не знайомі Леону. Пам’ятаючи про необхідність перевірки кожного кандидата, він намагався спочатку ближче познайомитися зі своїми колегами, а вже тоді приступити до вербування, на це потрібен був час. Тому до арешту він не встиг нікого залучити. В’язень зізнався слідчому, що за завданням Станіслава Бонка він надіслав посилку осаднику Земеку, депортованому до Вологди.

Леон Роговський добре орієнтувався в напрямках діяльності СЗБ на етапі підготовки до збройного повстання, спрямованого на повалення радянського окупаційного режиму, хоча із членів повітового осередку він знав лише Станіслава Бонка та Владислава Кендзерського. Саме через їхні свідчення він потрапив до в’язниці.

На судовому засіданні, що відбувалося 13–15 листопада 1940 р. у Рівненському суді, Леон наполегливо заперечував свою участь у СЗБ, аргументуючи це тим, що не складав присяги на вірність організації та не був на жодному зібранні її членів. Незважаючи на це, суд прийняв рішення засудити Леона Роговського за ст. 54–2, 54–11 КК УРСР до десяти років позбавлення волі у віддалених регіонах СРСР, а після звільнення обмежити у громадянських правах на п’ять років за пунктами «а», «б» і «в» ст. 29 КК.

У касаційній скарзі на вирок Леону Роговському, поданій 22 листопада 1940 р. членом колегії адвокатів П. Ферапонтовим до Судової колегії з кримінальних справ Верховного суду УРСР, зазначено: «Єдиний злочин, у якому він визнав себе винним та в здійсненні якого щиро розкаявся, – це те, що він, дізнавшись від звинуваченого по справі Бонка, що створено польську організацію, мета якої – об’єднання поляків, не тільки не повідомив органам влади, а й сам погодився вступити до неї. Вчинення зазначеного злочину пояснюється винятково нерозумінням і політичною неграмотністю підсудного». Попри зусилля адвоката, вирок суду залишили в силі. Подальша доля в’язня нам не відома.

Заключенням Рівненської обласної прокуратури від 7 липня 1993 р. Леон Роговський потрапляє під дію ст. І Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.