Пропонуємо увазі читачів біографічний нарис про кадрового військовослужбовця Війська Польського Вільгельма Юраго, який був учасником польського антирадянського руху, що діяв на Рівненщини у 1939–1941 рр.
Із кількох кримінальних справ, зокрема й зі справи Станіслава Канікули, біографічний нарис про якого був надрукований у попередньому номері «Волинського монітора», нам було відомо, що в Дубні одним з ініціаторів налагодження антирадянського підпільного руху був поручик Юраго. Однак тривалий час ми не знали його імені. В Інтернеті ми натрапили на інформацію про те, що в 43-му полку в Дубні служив поручик Вільгельм Юраго. Згодом з’ясувалося, що архівно-слідча справа Вільгельма Юраго зберігається в Державному архіві Рівненської області. Тож, вивчивши документи, ми з’ясували наступне.
Вільгельм Карлович Юраго народився 10 серпня 1908 р. у Двінську (нині місто Даугавпілс у Латвії) в родині машиніста Карла Михайловича Юраго (1886 р. н.) та домогосподарки Анни Юзефівни Юраго (1893 р. н.). Відомо, що до 1930 р. родина мешкала у місті Ліда, де Вільгельм навчався в гімназії, після закінчення якої 1930 р. він вступив у Школу підхорунжих в Острові-Коморово. За період трирічного військового вишколу хлопець спочатку отримав звання капрала, пізніше – плутунового, а під завершення навчання – сержанта. Після здобуття військової освіти його направили до 6-го піхотного полку, котрий дислокувався у Вільнюсі. В травні 1934 р. Вільгельма перевели до 43-го полку піхоти в Дубні й призначили командиром взводу. 1 січня 1936 р. його підвищили у званні до поручика і назначили командиром 3-ї кулеметної роти. Того ж року військовослужбовець пройшов двомісячні курси командирів хімічних взводів.
17 серпня 1939 р. полк Вільгельма Юраго передислокували до міста Фордон (нині частина Бидгоща). 1 вересня того ж року це військове формування переїхало до Томашова-Мазовецького, де протистояло військам Вермахту. В польській оборонній війні Вільгельм брав участь до 25 вересня. Після капітуляції Польщі та окупації її столиці німецькими військами військовослужбовець повернувся до Дубна. Щоб не привертати до себе зайвої уваги, ще перебуваючи у Варшаві, Вільгельм відвідав своїх знайомих, у яких роздобув цивільний одяг.
Як і більшість польських вояків, що повернулися з німецько-польської війни, військовик залишився без роботи, а, відповідно, і без засобів до існування. Обурений діяльністю більшовицького окупаційного режиму, кадровий військовослужбовець почав гуртувати довкола себе патріотично налаштовану молодь. Серед них був і Станіслав Канікула. Хлопець раніше займався в хоровому гуртку, котрий діяв при 43-му полку під керівництвом поручика Вільгельма Юраго. 8 листопада 1939 р. Вільгельм прийшов до Станіслава додому й почав вести мову про необхідність розгортання антирадянської боротьби за відновлення Польщі. Вільгельм знав, що місцеві радикально налаштовані поляки на 11 листопада планують в Дубні протест і шукають для цього поляків, незадоволених радянською владою. Нагадаємо, що ідея з демонстрацією так і залишилася нереалізованою.
Очевидним є те, що Вільгельм контактував із представниками керівного центру польського підпілля у Львові, оскільки йому була відома структура організації та напрямки її діяльності, одним із яких був збір зброї на потреби підпілля. Саме Станіславу Канікулі Вільгельм доручив зайнятися пошуком зброї, а також підшукати надійних людей для вербування. Станіславу Канікулі було відомо, що зброя є у членів однієї з п’ятірок, що входить до організації, керованої Зигмундом Румелем. За сприяння Станіслава відбулася зустріч Вільгельма Юраго спочатку з Броніславом Шевчиком, а згодом із Зигмундом Румелем. Очевидно, керівники двох підпільних осередків на момент зустрічі не прийшли до порозуміння стосовно об’єднання своїх зусиль.
У березні-квітні 1940 р. Західною Україною прокотилася хвиля арештів учасників польського підпілля. До в’язниць потрапили члени дубенського осередку СЗБ–2 та інших підпільних організацій. Достеменно не відомо, коли саме, але Вільгельма Юраго також арештували в 1940 р. Однак, як відомо зі свідчень Станіслава Канікули, йому вдалося вийти на волю. Поручика завербували місцеві органи НКВС як інформатора (це він підтвердив на допиті 4 лютого 1942 р.). Після арешту він повідомив Станіславу Канікулі, що без зброї будь-яка боротьба безперспективна.
У серпні 1940 р. Вільгельм Юраго переїхав до Костополя, де спочатку працював на лісопильному заводі, а пізніше в лісбудкомбінаті на посаді помічника бухгалтера (там він працював до арешту). В Дубні Вільгельм залишив дружину Тамару Тимофіївну (1919 р. н.), яка працювала рахівником 3-ї будівельної дільниці НКВС.
Удруге Вільгельма Юраго арештували 19 квітня 1941 р. у потягу на залізничній станції Здолбунів. Причиною арешту стала відсутність квитка та документів. Дістати квиток на потяг було вкрай проблематично, тому, щоб відвідати дружину, Вільгельм наважився дістатися з Костополя до Дубна «зайцем». Два місяці в’язень провів у рівненській тюрмі НКВС.
Після початку «німецько-радянської війни» (формулювання з документа) Вільгельма Юраго етапували до в’язниці № 2 в Астрахані. Слідство в його справі відновили 17 січня 1942 р. постановою слідчого слідгрупи НКВС УРСР, сержанта держбезпеки Крикуна. Початкова кримінальна справа з матеріалами арешту, обшуку та самого слідства була втрачена під час евакуації, тому нову справу енкаведисти відновлювали на основі особової в’язничної справи Вільгельма Юраго.
Вільгельма Юраго звинуватили в тому, що з 1933 до 1936 р. він був підпоручиком, а з 1936 р. до дня розпаду польської держави – поручиком Війська Польського, тобто у злочинах, передбачених ст. 58–13 КК РСФСР. Слідчий, який вів справу Вільгельма, не мав жодних відомостей про антирадянську діяльність в’язня. Основну увагу він зосередив на контактах Вільгельма з представниками німецької влади після окупації Польщі, його зв’язках та знайомствах у Варшаві. На допиті 21 січня 1943 р. слідчий Крикун з’ясував, що в астраханській в’язниці утримують знайомих Вільгельма: офіцерів Війська Польського Мацеєка (ім’я невідоме), Едварда Антоновича Рибку, Леона Казимировича Вітковського, Франца Денисовича Коркуська, Домініка Григоровича Ейсмунда. У камишинській в’язниці Вільгельм перебував разом із ксьондзом Владиславом Григоровичем Чижевським і православним священиком Іваном Трифоновичем Кагановським.
5 лютого 1943 р. постановою слідчого Крикуна слідство у справі № 1695 за звинуваченням Вільгельма Юраго припинили, а в’язня звільнили з-під варти відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 12 серпня 1941 р. «Про амністію польських підданих, котрі перебувають під арештом на території СРСР». 12 листопада 1993 р. постановою прокуратури Рівненської області змінили формулювання припинення справи поручика Юраго: оскільки той не був громадянином СРСР, його кримінальна справа підлягає припиненню за відсутності в його діях складу злочину. Подальша доля поручика залишається нам невідомою.
Тетяна САМСОНЮК
P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.
