Станіслав Канікула народився 1920 р. у Мостиськах Львівського воєводства в родині Антона Юзефовича (1879 р. н.) та Анни Людвігівни (1900 р. н.) Канікул. Антон Канікула з 1922 до 1928 р. працював комендантом постерунку державної поліції. Його дружина Анна займалася вихованням трьох дітей: Станіслава, Людвіга (1922 р. н.) та Генріха (1926 р. н.).

Станіслав Канікула народився 1920 р. у Мостиськах Львівського воєводства в родині Антона Юзефовича (1879 р. н.) та Анни Людвігівни (1900 р. н.) Канікул. Антон Канікула з 1922 до 1928 р. працював комендантом постерунку державної поліції. Його дружина Анна займалася вихованням трьох дітей: Станіслава, Людвіга (1922 р. н.) та Генріха (1926 р. н.).

Відомо, що на початку німецько-польської війни родина Канікул мешкала в Дубні. Однак за відсутності житла для приїжджих радянських функціонерів місцевих поляків виселяли з їхніх помешкань. Останні були змушені селитися у передмістях чи у ближніх до міст селах. 8 грудня 1939 р. Канікул переселили до села Панталії, де родина облаштувалася у будинку № 58. 21 грудня, до цього безробітний, Станіслав влаштувався працювати в касу соціального страхування. Його молодші брати вчилися у школі.

Навчаючись у Дубенському біологічному ліцеї в часи Другої Речі Посполитої, Станіслав був членом організації «Військова підготовка» (пол. «Przysposobienie Wojskowe»), що займалася військовим вихованням польської учнівської молоді. Осередок цієї організації, що діяв при ліцеї, очолював капітан Висоцький, навчанням молоді займалися поручики Яблонський і Махета. Загалом у навчальному закладі до організації входили 60 учнів. Крім цього, члени організації мали можливість займатися у хоровому гуртку, котрий діяв при 43-му полку під керівництвом поручика Юраго (ім’я нам невідоме). Станіслав також відвідував репетиції хору. За три роки перебування в організації «Військова підготовка» Станіслав зав’язав дружні стосунки з керівником хору, який знав про патріотичні настрої хлопця. Тому Станіслав не здивувався, коли 8 листопада 1939 р. поручик Юраго прийшов до нього додому й почав вести мову про необхідність ведення антирадянської боротьби за відновлення Польщі.

Від Юраго Станіславу стало відомо, що місцеві радикально налаштовані поляки, до яких належав Казимир Бах, один із перших організаторів антирадянського руху в Дубні, на 11 листопада планують протестну демонстрацію і шукають для цього поляків, незадоволених політикою радянської влади. Відомо, що ідея з демонстрацією так і залишилася нереалізованою. Станіслав також довідався, що в місті нуртують ідеї створення антирадянського підпілля. Хлопець поцікавився у Юраго, якою має бути структура організації та які заходи вживатимуть очільники конспірації, якщо комусь із її членів загрожуватиме небезпека. Юраго запевнив, що організація складатиметься з окремих трійок чи п’ятірок і що керівники польського підпілля, які знаходяться у Львові, мають кошти на виготовлення документів та перекидання учасників, що потраплять у зону ризику, на територію Угорщини та Румунії.

Отримавши згоду долучитися до діяльності організації, поручик доручив Станіславу зайнятися пошуком зброї для її потреб, а також надійних людей для вербування. Невдовзі Станіслав долучив учня 1-ї школи Черняка (ім’я невідоме), сина військового осадника Черкаського (ім’я невідоме), згодом вивезеного до віддалених регіонів СРСР, та Збігнева Кубицького, сина полковника Війська Польського, який після вербування виїхав з Дубна у невідомому напрямку. Основною підставою для залучення всіх трьох юнаків стало те, що вони запевнили Станіслава в тому, що буцімто володіють вогнепальною зброєю. Однак, як згодом з’ясувалося, цю зброю вони планували отримати у Володимира Андрушка. Серед хлопців ходили чутки, що в того на городі закопана зброя, здобута під час відступу польських військ із Дубна у вересні 1939 р.

Дізнавшись, що Володимир Андрушко має зброю, Станіслав пішов до того з’ясувати, чи міг би він віддати її на потреби підпілля. Однак Володимир повідомив, що є членом п’ятірки, керованої Броніславом Шевчиком (остання входила до організації під керівництвом Зигмунда Румеля – авт.), і саме для потреб цієї організації переховує зброю. Так і не роздобувши зброю, 13 січня 1940 р. поручик Юраго повідомив Станіславу, що за відсутності озброєння будь-яка боротьба з окупаційною владою безперспективна. На його моральний стан вплинуло й те, що його арештували органи НКВС. Пізніше Юраго звільнили через відсутність доказів провини.

Не маючи наміру відмовлятися від ідеї відновлення Польщі, Станіслав почав самотужки налагоджувати співпрацю з організацією, керованою Зигмундом Румелем. Він неодноразово зустрічався як із Володимиром Андрушком, так і з Броніславом Шевчиком. За сприяння Станіслава спочатку відбулася зустріч Юраго з Броніславом Шевчиком, а згодом із Зигмундом Румелем. Відомо, що Юраго не знав справжнього імені керівника підпільного осередку, з яким бачився. Броніслав Шевчик повідомив Юраго, що він зустрічатиметься з чоловіком на прізвище Шнайдер, лісником за професією. Очевидно керівники двох підпільних осередків на момент зустрічі не прийшли до порозуміння стосовно об’єднання своїх зусиль. Натомість Станіслав Канікула, побачивши небажання Броніслава Шевчика співпрацювати, вирішив, що той агент НКВС.

19 березня 1940 р. Станіслава Канікулу арештував Дубенський райвідділ НКВС. Його звинуватили в тому, що він був активним членом «контрреволюційної підпільної організації», тобто у злочинах, передбачених ст. 54–2, 54–11 КК УРСР. 3 вересня 1940 р. слідство у його справі було завершено. Очікуючи вироку, Станіслав ще чотири місяці перебував у в’язниці в Дубні. 23 грудня постановою Особливої наради при НКВС його було засуджено на вісім років позбавлення волі. Для відбуття покарання в’язня було етаповано до «Ухтіжемлагу». Однак 3 вересня 1941 р. Станіслав потрапив під амністію як польський громадянин на підставі угоди Сікорського-Майського. Після звільнення він вирушив на проживання до міста Бузулук Чкаловської області. Як склалася його подальша доля, нам невідомо.

Заключенням прокуратури Рівненської області від 9 січня 1990 р. Станіслав Канікула потрапив під дію ст. І Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про додаткові заходи по відновленню справедливості стосовно жертв репресій, що мали місце в період 1930–1940-х і на початку 1950-х рр.»

Дослідники польського підпілля на західноукраїнських землях 1939–1941 рр. стверджують, що однією з основних причин його провалу була відсутність консолідації зусиль між різними підпільними організаціями й осередками. Як результат – численні людські жертви. Очевидним є те, що Станіслав Канікула розумів необхідність об’єднання зусиль місцевих польських патріотів у боротьбі з потужним противником і робив для цього усе можливе.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.