14 червня в Луцьку відбулася прес-конференція виконувача обов’язків міського голови, секретаря міської ради Ігоря Поліщука з приводу ексгумації в’язнів Луцької тюрми, розстріляних 23–24 червня 1941 р. службовцями НКВС. Вона пройшла на території Монастиря бригіток, де колись знаходилася тюрма.

Коли 22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна, у Луцькій в’язниці, за різними даними, знаходилося від 2 до 4 тис. в’язнів. Більшовицькі кати, перед тим, як утекти від німецьких військ, вивели в’язнів на обидва подвір’я в’язниці й почали стріляти в них і кидати гранати. Вижити судилося небагатьом, адже поранених добивали. Потім уцілілі ховали жертв страти у масових могилах. Коли Луцьк бомбардувала німецька авіація, біля мурів монастиря вибухнула німецька бомба, утворилася велика вирва. Її теж використали й заповнили людськими тілами. Тільки прихід німців 25 червня дозволив вижити невеликій частині луцьких в’язнів.

Під час реконструкції вулиці Кафедральної комунальні працівники несподівано натрапили на поховання, яке досі не вдавалося локалізувати. За ініціативи Ігоря Поліщука Луцька міська рада виділила з бюджету 100 тис. грн, і зараз на цьому місці проводить розкопки й ексгумаційні роботи комунальне меморіально-пошукове підприємство при Львівській обласній раді «Доля».

Роботи почалися 12 червня, вже відкрито верхній шар ями. Як вважають львівські фахівці, у ній може бути навіть більше сотні тіл. Однак, за словами луцького краєзнавця і одного з ініціаторів розкопок Сергія Годлевського, «це лише верхівка айсберга». Одразу видно, що вбитих просто скидали до вирви. Між людськими останками збереглися рештки одягу, взуття, деякі речі. Як говорять дослідники, ще до проведення експертизи можна стверджувати, що це поховання саме розстріляних енкаведистами 23–24 червня 1941 р. в’язнів Луцької тюрми. Про це свідчать гільзи від «нагана», гвинтівки Мосіна та кулемета Дєгтярьова. Знайдені тіла належать молодим чоловікам віком від 20 до 40 років. Роботи, залежно від погодних умов, триватимуть до півтора тижня. Потім останки вбитих волинян перепоховають.

Митрополит луцький і волинський, архієпископ Михаїл (УПЦ КП) сказав: «Церква пропонує ці останки, насамперед, достойно поховати… Це не просто останки людей, це останки святих людей. Ми не ідентифікуємо їх за національністю, ми визнаємо всіх жертв тюрми святими, тому й відношення до них буде як до святих. У нас буде не просте місце поховання, а саркофаг за склом, де кожна людина зможе не тільки вшанувати жертв, подивившись, а й, у першу чергу, помолитися. Цей монастирський храм носить назву на честь святих, новомучеників ХХ ст., в’язнів Луцької тюрми».

Планується розмістити цей саркофаг під куполом на західному подвір’ї, там, де зараз знаходяться стели зі встановленими прізвищами розстріляних у Луцькій тюрмі. Як сказав владика Михаїл, це місце матиме назву «Волинська Голгофа». Також владика повідомив, що у приміщеннях Свято-Архангельського чоловічого монастиря, який зараз знаходиться у стінах Монастиря бригіток, відкриють музей Луцької тюрми. В ньому, крім знахідок із розкопок, планують представити також фото загиблих у стінах в’язниці.

На запитання кореспондентки однієї з місцевих газет про те, «чи тут тільки українці, чи є ще люди іншої національності», Сергій Годлевський відповів: «Не виключено, що тут є якісь інші національності. Переважна більшість – це були українці. Це були члени Організації українських націоналістів, члени «Просвіти», «Рідної хати», «Маслосоюзу», різних українських кооперацій, або просто такі, скажемо, звичайні українці, які відбулися, які мали свою думку, були господарями… Звісно, що територія Волині, як і тепер, так і колись, була багатонаціональним краєм, тож ми не виключаємо різних національностей. Але однозначно – всі вони були волиняни».

Натомість опубліковані свідчення тих, що пережили це пекло, дають підстави стверджувати, що, хоч у в’язниці переважну більшість становили українці, поляків теж було немало: більшість свідків говорять про цифру понад 500. Були також євреї, росіяни, представники інших національностей. Серед цих свідків і безпосередніх учасників подій варто згадати, насамперед, українців: члена ОУН, засланця на Колиму Миколу Куделю і Григорія Покотила, та поляків: настоятеля луцької кафедральної парафії, проголошеного у 2016 р. блаженним, отця Владислава Буковинського, луцького священика Станіслава Кобилецького, дослідника Волинської трагедії Владислава Семашка. Із доступних джерел на особливу увагу заслуговують документи Окружної комісії з дослідження злочинів проти польського народу в Лодзі. Комісія провела слідство, завдяки якому вдалося встановити прізвища 225 загиблих і 32 тих, що врятувалися. Є ще ґрунтовний двотомник Івана Біласа «Репресивно-каральна система в Україні. 1917–1953», дослідження волинян Миколи Коца та Володимира Засєкіна «Розстріл в’язнів Луцької тюрми 23 червня 1941 року», численні публікації. У цих джерелах йдеться про те, що серед жертв розстрілу було близько 25 % поляків.

Ми також поставили Ігорю Поліщуку запитання, яке цікавить польську громаду Волині: «Чи ви не пробували зв’язатися з польською стороною, щоби вони допомогли, наприклад, навіть у науковому плані?». В. о. мера міста відповів: «Польська сторона з нами вже сама зв’язалася, ще вчора. Побачимо, як буде йти співпраця. Цікавить їх це питання, чи тут немає поляків».

«За документами, тут загинуло теж кількасот поляків», – зазначили ми. «Ми ще не можемо визначити за національним складом… Але діалог з польським консульством у нас є. Із цього приводу вчора (тобто у вівторок, 13 червня, – ВМ) до нас уже телефонували», – відповів Ігор Поліщук.

Як ми з’ясували, представники Генерального консульства РП у Луцьку дійсно телефонували, щоб довідатися про хід розкопок. Натомість Леон Попек із люблінського відділу ІПН повідомив редакції ВМ, що розмова зі Святославом Шереметою, секретарем Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій, щодо участі польської сторони в ексгумації на території Луцької тюрми закінчилася безуспішно.

Нагадаємо нашим читачам, що в 1994 р. була підписана Угода між Урядом України і Урядом Республіки Польща про збереження місць пам’яті і поховання жертв війни та політичних репресій. Згідно із цим документом, польська та українська сторона зобов’язані одне одного поінформувати, якщо у відкритому місці поховання спочивають українці (якщо поховання розташоване на території Польщі) або поляки (якщо поховання розташоване на території України). Стаття 6 цієї угоди передбачає, що «про заплановану зміну місця поховання негайно інформується відповідний державний орган іншої Договірної Сторони» (пункт 1) та «Ексгумація, яка проводиться з метою зміни місця поховання, здійснюється за участю представників відповідних установ обох Договірних Сторін, з дотриманням процедури, прийнятої у державі ексгумації, разом із складенням відповідних документів» (пункт 2).

Анатолій ОЛІХ
Фото автора