Продовжуючи цикл статей про поляків, які у вересні 1939 р. потрапили до радянського полону, пропонуємо увазі Читачів біографічний нарис про Яна Завадзького.

Народився Ян Завадзький 1908 р. у селі Делієве, яке в міжвоєнний період знаходилося на території Станіславського воєводства (нині Галицький район Івано-Франківської області). Походив із багатодітної родини селян-бідняків Йосипа (1872 р. н.) та Емілії (1885 р. н.) Завадзьких. Відомо, що на початку Другої світової війни всі діти Завадзьких, Станіслав, Марія, Людвига, Анна, Броніслава, Кароліна, мешкали разом із батьками. Ян самостійно, як міг, опанував грамоту, оскільки через фінансові труднощі родини до школи він не ходив.

Можливо, фінансова скрута стала причиною того, що 1936 р. Ян вчинив крадіжку, за що його засудили до позбавлення волі. До вересня 1939 р. він перебував у в’язниці, звідки його звільнила Червона армія під час так званого вересневого «визвольного» походу. Нині важко встановити, з якої причини Ян Завадзький, який ніколи не служив у Війську Польському, потрапив до табору польських військовополонених.

Спочатку Ян Завадзький перебував у табірному пункті № 4, що дислокувався в селі Варковичі, згодом його перевели до табірного пункту № 6 у Рівному. Незважаючи на своє кримінальне минуле, він перебував у розконвойованій бригаді, якою керував десятник Іван Васюк. У цій бригаді більшість становили українці, були також білоруси. Члени бригади з ініціативи Івана Васюка часто вели дискусії щодо державної політики Польщі, СРСР та Німеччини, про що, завдяки розгалуженій мережі інформаторів і конфідентів, зокрема «таємному співробітнику» «Тернопольському», стало відомо керівництву табору. Після цього відбулася низка арештів.

16 вересня 1940 р. Яна Завадзького допитували як свідка у слідчій справі Генрика Марковського. Тоді він зазначив, що перебував у нормальних стосунках із Марковським і що той є людиною освіченою та культурною, але іноді він дозволяв собі критику на адресу Яна з приводу його рівня освіти. Сподіваючись уникнути переслідування з боку карально-репресивних органів, Ян Завадзький на цьому допиті був досить багатослівним. Він розповідав, що десятник будівництва Іван Васюк та Генрик Марковський у колі військовополонених часто ведуть розмови антирадянського змісту, критикують політику радянської влади, вважаючи, що та належить одним «жидам» і що для всіх буде краще, коли владу захопить Гітлер. Не заперечував Ян, що й він іноді підтримував такі розмови, підкресливши, що це було через його незнання та малограмотність. Проте такий аргумент слідчі проігнорували.

27 листопада 1940 р. Особливий відділ табору № 1 НКВС арештував Яна Завадзького «як учасника контрреволюційної націоналістичної організації» й доправив до Рівненської в’язниці № 1. Із речей у в’язня вилучили лише 13 аркушів приватного листування, та й те, згідно з постановою старшого оперуповноваженого молодшого лейтенанта держбезпеки Глухмана, 14 грудня 1940 р. знищили шляхом спалення, як таке, що «не представляє жодної цінності і не має стосунку до слідчої справи Яна Завадзького».

На першому ж допиті в’язня звинуватили у веденні боротьби з радянською владою, що він категорично заперечував, запевняючи слідчого, що, окрім висловлювань, які мали антирадянський зміст, більш нічим не провинився. Ян зізнався, що одного разу, підтримуючи розмову з Марковським і Васюком, сказав, що, коли не стане Сталіна, комуністи і «жиди» розбіжаться, влада зміниться і настануть інші порядки. Також Яну приписували й авторство такого вислову: «В Радянському Союзі встановлені на всіх виробництвах і будівництвах норми виробітку, які фактично є формою експлуатації робітничого класу. В Радянському Союзі немає і не буде справедливості». Оскільки Ян проходив як учасник контрреволюційної організації, що ставила за мету утворення «незалежної Української держави», слідчий неодноразово наполягав, аби в’язень розповів про плани боротьби з радянською владою, які той будував разом зі своїми однодумцями. Зізнавшись, що знав про наміри Івана Васюка підняти повстання проти радянської влади в момент наступу німецьких військ, Ян стверджував, що був лише свідком злочинних дій Івана Васюка та Генрика Марковського. Проте ключовими у справі Яна Завадзького стали свідчення Івана Васюка, а також очна ставка з ним. Васюк стверджував, що Ян Завадзький був людиною, налаштованою проти радянської влади, що і стало підставою для їхнього зближення та відвертих розмов.

6 січня 1941 р. Військовий трибунал військ НКВС Київського округу на виїзній сесії у Рівному розглянув групову справу щодо звинувачення Генрика Марковського, Івана Васюка, Антона Козака, Григорія Шпартюка та Яна Завадзького. Зазначимо, що судове засідання відбулося без участі сторін обвинувачення та захисту. Вироком Військового трибуналу за ст. 54–10 ч. І КК УРСР Яна Завадзького засуджено до семи років позбавлення волі у виправно-трудових таборах та за пунктами «а» й «б» ст. 29 КК УРСР до трьох років обмеження громадянських прав.

Воєнна колегія Верховного суду СРСР, куди з касаційною скаргою звернувся засуджений, рішенням від 14 лютого 1941 р. зменшила термін його покарання до трьох років виправно-трудових таборів та трьох років обмеження громадянських прав. Подальша доля Яна Завадзького нам не відома.

Заключенням Управління з нагляду за виконанням законів про державну безпеку, міжнаціональних і міжнародно-правових питань Прокуратури СРСР від 17 жовтня 1991 р. на Яна Завадзького поширюється дія ст. І Указу Президента СРСР від 13 серпня 1990 р. «Про відновлення прав усіх жертв політичних репресій 20–50-х рр.» Як незаконно притягнений до кримінальної відповідальності він підлягає реабілітації.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.