Дорога була довгою. Приблизно через дві години ми дісталися до призначеного місця. Село Замлиння Любомльського району заховалося у мальовничій місцевості Волинської області. Екологічно чисте місце, навколо густий ліс та невеличка річка, декілька хаток і дуже привітні люди. Місце так і нагадувало дитинство – з теплим і свіжим молоком, медом на пасіці та дідовими оповідками.

Там, де молодість

Та мова не про те. Саме тут, в минулі часи, була військова застава, а згодом туберкульозний диспансер. Довгий час два величезних приміщення пустувало. У 2002 році два будинки та земля були передані благодійній місії «Карітас». І знову ж таки за відбудову цих двох корпусів ніхто не брався. І ось 11 травня 2008 року було прийнято рішення про реконструкцію та відбудову двох будинків і створення центру для молоді та дітей. Ця пропозиція надійшла до єпископа Луцької дієцезії Маркіяна Трофим'яка і до неї додавалося прохання про звільнення з посади канцлера та настоятеля кафедрального костелу Святих Апостолів Петра і Павла Яна Бураса. Єпископ погодився і назначив отця координатором та відповідальним за створення оздоровчого комплексу для дітей та молоді.

Отець Ян зустрів нас тепло та привітно. За чашкою гарячого чаю з медом господар з усмішкою та запалом в очах розповідав про своє «дитя»: «Це буде те, про що я мріяв – інтеграційний центр для молоді та дітей. Сюди буде приїздити не лише українська молодь, а й польська та білоруська, адже сама територія сприяє цьому. Центр діятиме не тільки влітку, коли у всіх дітей канікули, а цілий рік. Зимою тут можна влаштовувати куліг на конях та з вогнищем. Кожному тут знайдеться місце і кожному тут будуть раді. І родини зможуть сюди приїздити і проводити більше часу у сімейному колі. У Центрі функціонуватиме комп'ютерний клас, спортивні майданчики, конференційна зала з медіальним забезпеченням. А ще хочемо зробити історичні та природничі стежки, завести коней для молоді, котра потребує терапії».

Слова отця настільки були переконливими, що хотілося на власні очі побачити, що ж діється у цьому будинку. І справді робота не стояла. На першому поверсі працівники трудилися над конференційною залою, поряд з нею – кухня та зал для дискотек, навпроти – величезна і простора їдальня. Уже поставлені вікна та утеплена підлога, наразі працюють над стінами. Другий поверх, на якому ми і грілися, був готовий до прийому гостей.

Там, де старість

Подивившись у вікно, помітили ще один будинок. «А це в майбутньому дім для людей похилого віку, – зауважив Ян Бурас. – Я завжди хотів, щоб молоді люди не забували про те, що невдовзі вони теж стануть старшими, тому що молодість – це така хвороба, яка швидко проходить. Щоб вони були толерантними по відношенню до старших людей, допомагали їм та не забували про своїх дідусів та бабусь».

Будинок розрахований на тридцять осіб, за планами отця кімнати будуть двомісними. Старші люди будуть оточені турботою та опікою, адже до роботи у центрі залучатимемо сестер-монашок.

Грандіозна робота виконується на цій території, будується центр великого масштабу, та зводиться все це і тримається лише на ентузіазмі отця Яна. Адже фінансування такого проекту – це великі гроші. Та отець не піддається негативному настрою. Наразі роботи ведуться лише за його кошти. Подані у різні фундації проекти не дістали фінансової підтримки. «Ще на самому початку відбудови був запрошений архітектор, щоб подивитися і оцінити приміщення. Цифра, яку він мені назвав – дев'ять мільйонів гривень – на всю відбудову центру. Гроші великі, але це того вартує, тому мене навіть нічого не зупинило. Звичайно, важко робити це все самому, але, як то кажуть, є хороші люди і у мене вони знайшлися. Допомога надходить звідусіль: парафії, в яких я працював, надіслали мені одноразову грошову допомогу. Також допомагає родина, зокрема мій рідний дядько, який повірив, що саме тут може повстати добра справа. На моїй дорозі Бог послав мені багато добрих людей, які ще більші ентузіасти, ніж я, і які по-різному мені допомагають. Одним з перших, хто відгукнувся на мою ідею, був Петро Верзун, котрого хочу згадати, і в цій одній особі подякувати всім, хто вже мені допоміг. Звичайно, якби був інвестор, цей центр запрацював би у цьому році, але інвестицій немає, тому це ще трішки потребує часу», – говорить Ян Бурас. Тішить те, що людина знає свою справу, адже завдяки йому було відбудовано не один храм і не одна цеглина була закладена його ж рукою.

Не хотілося залишати великий привітний і теплий дім, та дорога була додому. Ми від'їжджали горді тим, що все ж живуть добрі люди на землі, котрі творять такі чудеса своїм прикладом і своїми руками.

Нещодавно на території центру отець Ян Бурас знайшов кульку з гелієм, до якої була прикріплена листівка. Такий сюрприз прикочував на чотиригектарну територію отця-господаря – благословіння від самого неба.

Катерина МАЗУРЕЦЬ