Цикл статей про учасників польської підпільної організації, Союзу збройної боротьби – 2, ми завершуємо біографічним нарисом про генерала Міхала Токажевського-Карашевича.

Основне джерело нашої рубрики «Повернуті із забуття» – архівно-слідчі справи, заведені на осіб, що зазнали репресій із боку радянської влади, тому нариси іноді хибують на достовірність даних. Проте у більшості випадків, вони є чи не єдиним джерелом інформації про героїв рубрики. Ситуація з генералом Міхалом Токажевським-Карашевичом дещо інша. Є чимало публікацій польських дослідників, які відстежили життєпис генерала, однак джерела, яким оперуємо ми, вони не вивчали. Воно, щоправда, майже не містить відомостей про приватне життя генерала. Тому, аби нарис вийшов інформативнішим, вдамося до поєднання інших джерел з архівно-слідчою справою генерала, яка зберігається в архіві Управління Служби безпеки України у Львівській області.

Міхал Токажевський народився 5 січня 1893 р. у Львові. Виховувався у Дрогобичі, де закінчив середню школу. Із жовтня 1911 до вересня 1912 р. проходив строкову службу в австрійській армії. Згодом вступив на юридичний факультет Львівського університету, а вже 1913 р. перевівся на медичний факультет Ягеллонського університету у Кракові.

Свою політичну кар’єру майбутній генерал розпочав 1910 р., вступивши до революційної фракції Польської соціалістичної партії. Тоді ж він приєднався до Союзу активної боротьби та Союзу стрільців, ставши комендантом останнього в Самборі та Дрогобичі, й отримав псевдонім «Карасевич». Невдовзі змінив його на «Карашевич»,  який став другою частиною прізвища.

1913 р. Міхал проходив офіцерські курси, після яких отримав особливу відзнаку коменданта Союзу стрільців Юзефа Пілсудського. Якийсь час він виконував функції коменданта нижчої школи офіцерів у Кракові, а від січня 1914 р. був інструктором Союзу стрільців у Варшаві.

Перед початком Першої світової війни військовикові довелося на короткий термін вступити до австрійської армії, за той час він завершив курс офіцерів резерву у Відні. Але вже у серпні 1914 р. йому випало командувати 5-м батальйоном 1-го полку піхоти Польських легіонів. Зауважимо, що під час битви під Лясками Міхал Токажевський-Карашевич отримав серйозне поранення легень.

За відмову присягати на вірність німецькому цісарю в липні 1917 р. Міхала арештували та звинуватили в непокорі. Після звільнення, 23 листопада 1917 р., він знову потрапив на службу в австрійське військо.

У листопаді 1918 р. Міхал Токажевський-Карашевич приєднався до Війська Польського й у званні підполковника командував 5-м полком піхоти Польських легіонів.

Польсько-радянська війна стала другим збройним конфліктом у його кар’єрі військовослужбовця. Йому довелося очолити бригаду, що брала участь у військовій операції у Вільнюсі. А з червня 1920 р., як керівник 1-ї бригади резервістів, він воював проти Червоної армії на Волині. Після війни військовослужбовець очолив 19-ту дивізію піхоти у Вільнюсі й тоді отримав звання бригадного генерала. Протягом 1926–1928 рр. генерал очолював Персональне бюро Міністерства військових справ. До 1932 р. він був командиром 25-ї дивізію піхоти в Каліші, а до 1939 р. керував військовими підрозділами Війська Польського у Гродні, Львові та Торуні.

На початку Другої світової війни генералу довелося очолити командування оперативною групою, котра входила до армії «Помор’я». А прибувши до столиці Польщі, яка тримала оборону, він обійняв посаду заступника командира групи армії «Варшава» генерала Юліуша Руммеля. Коли стало очевидним, що Варшаву доведеться здати німецьким військам, генерал Токажевський-Карашевич, щоб не потрапити в німецький полон, перейшов на нелегальне становище. За його словами, генерал Юліуш Руммель підтримав ідею створення підпільного руху опору німецькій окупації й видав на ці потреби 500 тис. злотих. За короткий термін Міхалу Токажевському-Карашевичу вдалося створити й очолити підпільну військову організацію під назвою «Служба перемозі Польщі». До неї увійшли здебільшого польські офіцери та представники різних політичних партій. Однак не обійшлося без конфліктів між керівництвом організації та представниками правих партій, зокрема народних демократів. Останні направили генералу Владиславу Сікорському листа, в якому звинуватили Міхала Токажевського-Карашевича в тому, що до керівництва підпіллям він залучає виключно представників лівих політичних сил.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

МІХАЛ ТОКАЖЕВСЬКИЙ-КАРАШЕВИЧ: СВІДЧЕННЯ, НАПИСАНІ НА ЛУБ’ЯНЦІ. Ч. 1

МІХАЛ ТОКАЖЕВСЬКИЙ-КАРАШЕВИЧ: СВІДЧЕННЯ, НАПИСАНІ НА ЛУБ’ЯНЦІ. Ч. 2

Проте у грудні 1939 р. (за деякими джерелами на початку січня 1940 р.) Владислав Сікорський направив генералу директиву з вимогою створення єдиної польської конспіративної організації під назвою «Союз збройної боротьби» із залученням до неї всіх активних польських патріотів, переважно військовослужбовців, незалежно від їхньої політичної приналежності. Єдиним виключенням з ініціативи Міхала Токажевського-Карашевича стали члени партії «Табір національного єднання» (Obóz Zjednoczenia Narodowego, OZN). Як представники проурядової партії, на його думку, вони мали відповідати за поразку Польщі.

За короткий проміжок часу генералу вдалося створити організаційну мережу, ланками якої були дружини та взводи, розширити центральний орган розвідки та її окружні філії, утворити штурмові загони, об’єднати низку молодіжних організацій, що виникли стихійно, налагодити антинацистську агітацію шляхом розповсюдження нелегальної літератури, листівок і газет, зокрема газети «Комунікат інформаційний», яку друкували в типографії на вулиці Алеї Єрусалимські у Варшаві. Її редактором був майор Кручковський. Організація займалася ліквідацією тих поляків, які погодилися на співпрацю з окупаційним режимом. Так, виявили та знищили 11 поляків-колаборантів.  

Незважаючи на зусилля генерала з налагодження польського підпілля в німецькій зоні окупації, вже на початку січня 1940 р. через спеціального кур’єра він отримав наказ Сікорського передати керівництво організацією у Варшаві своєму заступнику, полковнику Стефану Ровецькому та вирушити у Львів для організації в місті конспіративної роботи. (Продовження читайте 2 жовтня).

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.