Пропонуємо нашим Читачам продовження історії генерала Міхала Токажевського-Карашевича, засновника таких підпільних організацій, як «Служба перемозі Польщі» та Союз збройної боротьби.

На початку січня 1940 р. через спеціального кур’єра генерал Міхал Токажевський-Карашевич отримав наказ Сікорського передати керівництво Союзом збройної боротьби (СЗБ) у Варшаві полковнику Стефану Ровецькому та вирушити у Львів для організації в місті конспіративної роботи.

Сам генерал розцінював своє відправлення до Львова як привід для відсторонення від керівництва у Варшаві представника лівих сил, який у своїй роботі опирався виключно на членів лівих політичних партій, зокрема Польської соціалістичної партії та «Стронніцтва людового». У відповідь на цей наказ генерал направив Сікорському рапорт із проханням дозволити йому виїхати до Парижа, в якому зазначив, якщо до 3 лютого 1940 р. не отримає жодної відповіді, вважатиме своє прохання позитивно розглянутим і вирушить до столиці Франції. З моменту відправлення рапорту з Парижа до Варшави прибули два кур’єри, проте жоден не привіз відповіді.

Вважаючи себе вільним від будь-яких зобов’язань щодо еміграційного уряду, Міхал Токажевський-Карашевич передав керівництво підпіллям полковнику Ровецькому і перейшов німецько-радянський кордон, щоб через Румунію виїхати до Франції. Свій шлях він проклав через Західну Україну, оскільки мав адресу Галини Василевської, старшої сестри радянської поетки Ванди Василевської, яка мешкала у Львові на вулиці Задвужанській, 49. Намагаючись уникнути розголосу про свій від’їзд, Міхал Токажевський-Карашевич обрав саме її, оскільки був впевненим у тому, що Галина Василевська не причетна до жодної з підпільних організацій, що діяли у Львові.

7 березня 1940 р. о 01.00 наряд 92-го прикордонного загону військ НКВС затримав генерала Міхала Токажевського-Карашевича при спробі нелегального перетину німецько-радянського кордону. Сталося це поблизу села Мушина на річці Сан. При собі він мав фальшиві документи на ім’я лікаря Тадеуша Мирового, згідно з якими народився в Києві у 1890 р., а останнім часом мешкав у Варшаві на вулиці Коперника, 23. Нелегал повідомив, що 1909–1910 рр. служив в австрійській армії. Розповідаючи про сімейний стан, він надав інформацію про дружину Антоніну Мирову, 45 років, доньку Ірину та сина Михайла, котрі перебували у Львові у вкрай складному матеріальному становищі.

За легендою, вигаданою генералом, у вересні 1939 р. він разом з іншими жителями Варшави був евакуйований до Вільна, саме тоді й обірвався зв’язок лікаря з родиною. Відсутність засобів для існування та хвороба сина спонукали лікаря нелегально перетнути кордон, аби об’єднатися з дружиною та дітьми, які зазнали поневірянь через початок військових дій між Німеччиною та Польщею. Ці ж відомості про Тадеуша Мирового надала слідчому й Антоніна Плонська, затримана разом із генералом при спробі переходу на радянську територію. Слідство у справі нелегалів проходило у в’язниці Дніпропетровська.

Слідчим НКВС так і не вдалося довідатися, кого насправді вони затримали. Відповідно до обвинувального висновку, датованого 26 червня 1940 р., Тадеуша Мирового звинуватили в тому, що 7 березня 1940 р. він нелегально перейшов державний кордон між Німеччиною та СРСР, тобто у злочинах, передбачених ст. 80 КК УРСР. Постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 4 вересня 1940 р. нелегала засудили до п’яти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах.

Під час арешту в Міхала Токажевського-Карашевича вилучили кілька фотографій його доньки Ірини, дружини та лікаря Арундале. Останній мешкав у Мадрасі, але часто бував у Європі на медичних конференціях. Так, 1927 р. Міхал Токажевський-Карашевич спеціально їздив до Лондона на зустріч із лікарем, аби опанувати ази тибетської та індуїстської медицини. Також при собі мав фото Гільди Тіне, Галини Кшижановської та Ванди Дзеванської.

Разом із генералом, під виглядом його сестри Єви-Марти Мирової, кордон перетинала Евеліна Карасевич. Їй вдалося звільнитися ще в Перемишлі, де іншим затриманим обрали міру попереднього ув’язнення. Генерал сподівався, що вона добереться до Львова, відшукає Галину Василевську та повідомить про його арешт. Опинившись у вкрай скрутному становищі, без грошей і теплих речей, він покладав великі надії на допомогу Галини. Тому, перебуваючи в таборі у Мостовицях, а пізніше у Вільську, неодноразово надсилав їй листівки. В’язень намагався розшукати Галину і за допомогою аптекаря Гольдфрухта, який разом із ним відбував покарання. Його родина мешкала у Львові. Проте всі зусилля генерала виявилися марними. З Мостовиць він двічі писав своїй давній приятельці Галині Кшижановській, яка проживала у Варшаві на вулиці Плоцькій, 37. Жінка була добре обізнаною у справах підпілля і знала прізвище, під яким Міхал Токажевський-Карашевич виїхав із Варшави. Неодноразово генерал писав Ірині Зайончковській у Радивилів. Після кількамісячного перебування у в’язниці Дніпропетровська він познайомився з її чоловіком, майором Вацлавом Зайончковським. Той до війни був завідувачем радивилівського госпіталю.

Точно невідомо, як радянські карально-репресивні органи дізналися, ким насправді є Тадеуш Мировий: чи завдяки відслідковуванню його листів, яких, згідно з документами архівно-слідчої справи, він надіслав чимало на різні адреси, чи паралельним допитам учасників польського підпілля в радянській зоні окупації, які знали про діяльність генерала як очільника СЗБ, а також про те, що він залишив Варшаву й перейшов на радянську територію. Вдруге Міхала Токажевського-Карашевича арештували у виправно-трудовому таборі вже як активного учасника польської націоналістичної антирадянської організації та доправили до Москви.

До кримінальної справи Міхала Токажевського-Карашевича, яка нині зберігається у Львові, долучено копії протоколів допитів Владислави Пеховської, Євстафія Вашкова, Базиля Печке-Кшежовського, Тадеуша Стровського, Едварда Голя, Антона Свєржбінського, Густава Брухнальського, Юзефа Жимерського (Нагальського). Останній на одному з допитів стверджував, що, «згідно з наказом головного штабу СЗБ, комендантом округу № 3 у місті Львові призначили генерала Токажевського (псевдонім «Столярський»), який знаходився у Варшаві та мав прибути до Львова». Після арешту свої свідчення про співпрацю з генералом Токажевським-Карашевичем давав і Тадеуш Маєвський, який на відміну від зазначених вище осіб був особисто знайомим із генералом. На допиті від 1–2 червня 1940 р. він свідчив, що «головну команду у Варшаві очолював генерал Токажевський (псевдонім «Міхал»)… Із генералом Токажевським зустрічався у середині січня 1940 р. у Варшаві на вулиці Неподлеглості, 16 чи 18…»

Оскільки генерала арештували як Тадеуша Михайловича Мирового і впродовж усього слідства він дотримувався легенди, лише у березні 1941 р., коли його особу встановили, він надав слідству короткі відомості про своїх близьких родичів: «Мої родичі зі сторони батька: а) тітка Софія, її доньки Анна (50 років) та Ядвіга (48 років) Токажевські-Карашевичі мешкали в Бузьку під Львовом… б) мій двоюрідний брат Станіслав Токажевський-Карашевич (близько 45 років), агроном, знаходився в Бресті над Бугом. Де перебуває зараз, не знаю; в) двоюрідний брат, ксьондз Мар’ян Токажевський-Карашевич, останнім часом був парохом римо-католицького костелу в Ковелі; г) маю також двоюрідного брата Яна Токажевського-Карашевича, останнім часом він жив у Римі та працював у ватиканській бібліотеці. Зі сторони матері: д) тітка Михалина Огнєвська, пенсіонерка, директорка школи (приблизно 68 років), та її сестра (незаміжня) Леонтина Лерх мешкали у Дрогобичі на вулиці Сенкевича, 33 (Львівське воєводство), мала дві доньки: Марія була вчителькою в Дрогобичі, Данута – лікарем у Львові… е) два двоюрідних брати, капітан у Р.К.У. Вадовіце Лех Корнель і капітан у школі підхорунжих артилерії у Володимирі-Волинському Єжи Лех – обоє одружені. Де знаходяться зараз, не знаю…»

Тут знаходимо й деякі відомості про дружину генерала: «Моя дружина Антоніна, 49 років, та донька Ірина, 22 роки. Востаннє я бачив їх (у вересні 1939 р.) в Тернополі. Якщо їх немає на радянському боці, значить вони виїхали за кордон або знаходяться у Варшаві чи Кракові. З початку війни я не маю від них жодних відомостей. Батько дружини, Ян Кондзіота (80 років), її дядько, ксьондз Мельхіор Кондзіота (70 років), та дві незнайомі мені двоюрідні сестри, Кароліна і Стефанія, перед війною жили у Кракові…»

На допиті, який відбувся 2 квітня 1941 р. після етапування в’язня з Каргопольського виправно-трудового табору до Москви, Міхал Токажевський-Карашевич зізнався, що є генералом Війська Польського, і в деталях розповів про налагодження підпільної діяльності на території Генерал-губернаторства, побіжно надаючи слідству відомості про діяльність польської конспірації на землях, що увійшли в радянську зону окупації.

На запитання слідчого про налагодження співпраці з непольськими політичними організаціями Міхал Токажевський-Карашевич зазначив: «Ще у вересні 1939 р. я намагався знайти однодумців серед українських націоналістів, але згодом відмовився від цієї думки, оскільки українські націоналісти повністю були на боці німців. За даними нашої розвідки, я мав відомості про створення в Німеччині корпусу українських націоналістів. Окремі частини цього корпусу знаходилися в Кракові, Тарнові, Новому Сончі, на угорсько-польському кордоні та в Люблінській області (так у документі, – авт.), де велася велика пронімецька робота серед значної кількості українців, що прибули туди й зайняли майже всі посади в установах. Декілька разів наша розвідка діставала посвідчення з українським і німецьким текстами, в яких зазначалося, що вся німецька влада має всеможливо сприяти українцям у провадженій ними діяльності. Учасник нашої організації майор Берка чи майор Михальський (точно не пам’ятаю) у Варшаві зустрічався в кінці листопада 1939 р. з відомим українським націоналістом Смальстоцьким (очевидно, генерал мав на увазі Романа Смаль-Стоцького, – авт.), котрий йому повідомив, що вони орієнтуються на Німеччину. За його словами, Німеччина їм обіцяла надати допомогу у створенні української самостійної республіки».

Оскільки свідчення Міхала Токажевського-Карашевича стосувалися його діяльності, спрямованої на боротьбу з німецьким окупаційним режимом, радянські слідчі не розгледіли в них складу злочину. Тим паче, що слідство у справі генерала тривало до серпня 1941 р. Нагадаємо, що 12 серпня 1941 р. був виданий Указ Президії Верховної Ради СРСР про амністію польських громадян. Тож 16 серпня того ж року постановою заступника начальника 2-го відділення 4-го відділу 2-го управління НКВС СРСР молодшого лейтенанта держбезпеки Бринда слідство у справі Міхала Токажевського-Карашевича було припинено, а в’язня звільнили з-під варти.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

МІХАЛ ТОКАЖЕВСЬКИЙ-КАРАШЕВИЧ: СВІДЧЕННЯ, НАПИСАНІ НА ЛУБ’ЯНЦІ. Ч. 1

МІХАЛ ТОКАЖЕВСЬКИЙ-КАРАШЕВИЧ: СВІДЧЕННЯ, НАПИСАНІ НА ЛУБ’ЯНЦІ. Ч. 2

Після звільнення генерал був командиром 6-ї дивізії піхоти «Львів» польської армії в СРСР. 16 березня 1943 р. Міхал Токажевський-Карашевич став заступником генерала Владислава Андерса, поєднуючи із цією посадою функції командира військових частин на Близькому Сході, а із серпня 1944 р. – командира 3-го польського корпусу. Із грудня 1944 до серпня 1946 р. під керівництвом міністра національної оборони займався «особливими справами».

Після Другої світової війни генерал мешкав у Великобританії, беручи активну участь у житті польської еміграції. Помер він 22 травня 1964 р. на Касабланці. Його поховали на цвинтарі Сент-Соувр-де-Монс у Квебеку, а у вересні 1992 р. урну з прахом генерала перепоховали у Варшаві.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.