У минулому номері «Волинського монітора» ми анонсували біографічний нарис про Яна Язвінського, брата Казимира Язвінського – очільника рівненського Союзу збройної боротьби – 1. Сьогодні пропонуємо його Вашій увазі.

Народився Ян Язвінський 1886 р. у Рівному. Нагадаємо, що батько Яна, Генрик Язвінський, працював державним службовцем. Він помер 1899 р. Матір, Ельжбєта Язвінська, була домогосподаркою, померла 1915 р. Обоє поховані в Рівному. Ян Язвінський був найстаршим у багатодітній родині. Станом на 1939 р. його брат Казимир Язвінський (1891 р. н.) мешкав у Рівному на вулиці Новий світ, 6 (про нього ми писали в минулому номері «Волинського монітора»), брата Даніеля (1897 р. н.) виселили у віддалені райони СРСР як осадника, а сестра Марія (у шлюбі Сагановська) проживала у Варшаві.

У Рівному Ян Язвінський мешкав зі своєю дружиною Леонією Язвінською (1899 р. н.), домогосподаркою, та донькою Галиною (1921 р. н.).

1914 р. Яна Язвінського призвали в царську армію, де він служив у званні прапорщика. 1919 р., під час радянсько-польської війни, його знову мобілізували до війська – тепер уже польського. Яну Язвінському вдалося уникнути участі в боях із Червоною армією, оскільки він перебував на адміністративних постах. Якийсь час після мобілізації він виконував обов’язки помічника військового коменданта Варшави, а згодом коменданта залізничної станції Здолбунів.

Військова служба завершилася для Яна Язвінського в 1921 р. За сумлінне виконання військових обов’язків його нагородили двома медалями, а у травні 1939 р. із рук генерала Феліціяна-Славоя Складковського, голови Ради Міністрів Другої Речі Посполитої, який тоді відвідав Рівне, Ян Язвінський отримав Хрест за заслуги. Тоді він був держслужбовцем у Рівненській гміні.

Відомо, що з 1927 р. Ян Язвінський належав до Союзу офіцерів резерву, в якому з 1927 до 1930 р. виконував обов’язки члена правління рівненського осередку організації. 1932 р. він вступив до військово-спортивної організації «Союз стрільців», де виконував обов’язки коменданта її місцевого осередку. Пізніше, після створення Табору національної єдності, проурядової польської політичної сили, Ян Язвінський, як державний службовець, був змушений долучитися до її лав. Однак був лише пасивним членом цієї партії.

Упродовж міжвоєнного періоду Ян Язвінський мав тютюновий магазин. Після встановлення радянської влади він втратив роботу в Рівненській гміні, а його магазин націоналізувала нова влада, унаслідок чого родина залишилася без засобів для існування. Тому єдиним бажанням Яна Язвінського стало відновлення Польщі.

Ще у грудні 1939 р. чоловік цікавився у своїх знайомих, зокрема у Яна Годовського, чи не знає хтось із них про існування якоїсь підпільної організації, яка б вела боротьбу з більшовицьким режимом. Будучи під враженням після розмови з осадником Казимиром Пшеславським, який розповів про налагодження конспіративної діяльності поляків у Львові, Ян Язвінський вирішив самотужки закласти підпільну організацію. Цією ідеєю він поділився із ксьондзом Станіславом Зентарою. Священик повідомив йому, що очільники польської конспірації у Львові планують радикальні заходи боротьби з окупантами, зокрема диверсійні акти зі знищення мостів у Луцьку, Дубні та селі Варковичі (тепер Дубенський район), на трасі Рівне–Дубно й корецькому шосе в селі Горбаків (тепер Гощанський район). Тоді ж основним завданням Яна, окрім підбору надійних людей, було забезпечення їх зброєю. Тому він часто контактував із залізничниками-біженцями, частина з яких потрапила до Рівного з Катовіц і була розселена в місті на вулиці Замковій. Ті стверджували, що коли Червона армія видала розпорядження про здачу вогнепальної зброї, більшість із них викинула свої револьвери до водостічних канав біля палацу Любомирських. Яну теж було відомо, що місцеві залізничники розграбували вагон із боєприпасами на початку вересня 1939 р., коли німецька авіація бомбардувала Рівне.

Очевидно, Ян Язвінський був авторитетною персоною в Рівному, оскільки керівник молодіжної підпільної організації, яка в документах НКВС фігурує під двома назвами – «Сокіл» і «Легіон незалежності Польщі», Т. Станчик (ім’я нам не відоме), не маючи досвіду проведення конспіративної роботи, намагався встановити контакти з Яном Язвінським для отримання практичних порад. Під час зустрічі Язвінський з’ясував, що організація Станчика нараховувала 25 осіб і володіла певним арсеналом зброї, прихованої в різних частинах міста. Зокрема, два десятки гвинтівок закопали в лісовому масиві «Сосонки» в напрямку корецького шосе, дев’ять револьверів, п’ять бомб і 24 гранати заховали на Грабнику (передмістя Рівного), а п’ять станкових кулеметів – у районі осадницької гімназії (нині приміщення Рівненського державного гуманітарного університету на вулиці Пластовій). Дещо пізніше Ян Язвінський повідомив Юзефу Відавському про існування цієї молодіжної організації та отримав розпорядження зайнятися приєднанням її до СЗБ–1.

Яна Язвінського арештували 16 березня 1940 р. у його квартирі на вулиці Новий світ, 3 і доправили до рівненської в’язниці. Під час арешту в нього вилучили золотий годинник, 50 фотографій, 40 аркушів різних листів, план земельної ділянки, посвідчення особи та кілька довідок.

Як запевняв сам Ян Язвінський під час слідства, до СЗБ він долучився 15 лютого 1940 р., коли в його будинок прийшов невідомий на псевдо «Віт» (Юзеф Відавський) і приніс записку від Петра Кулявика, давнього знайомого Яна. В записці йшлося про те, що Віт є надійною людиною, яка буде вести мову про створення організації. Оскільки в будинку нікого не було, Ян запросив чоловіка на розмову.

Віт розповідав про необхідність ведення боротьби за відновлення Польщі й говорив, що така боротьба можлива лише за наявності єдиної потужної конспіративної організації, оскільки розрізнені групи не можуть стати реальною силою, здатною протидіяти окупаційним режимам. Виходячи з цього, еміграційний уряд Польщі робить усе необхідне для створення регулярних військових формувань у країнах Європи, а їм, місцевим патріотам, необхідно організувати підпільний рух на території східних воєводств окупованої Польщі. Тоді ж Віт розказав Яну Язвінському, що у Львові існує керівний центр польського підпілля, і запитав, чи готовий той стати членом організації. Ян Язвінський відразу погодився на цю пропозицію.

Як відомо, рівненський осередок СЗБ очолив Казимир Язвінський. Свого брата він призначив комендантом центрального району Рівного, який охоплював територію від вулиці Гмінної (тепер вулиця Шопена) до костелу з прилеглими вулицями і провулками з обох боків. Ян виконував чимало функцій. Наприклад, усі кур’єри, які в справах організації відвідували Рівне, зупинялися в його квартирі, а він сприяв їхнім контактам із братом. Таку схему розробили з метою конспірації, оскільки Казимир жив по сусідству з працівником облвиконкому. Ян вербував нових членів організації, приймав у них присяги, здійснював інструктажі щодо залучення надійних осіб тощо.

Під час слідства він зізнався, що займався «антирадянською діяльністю», та визнав себе винним у злочинах, передбачених ст. 54-2 та 54-11 КК УРСР. На засіданні Рівненського обласного суду, що відбулося 22–23 листопада 1940 р., Яна Язвінського засудили до найвищої міри покарання з конфіскацією майна.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: КАЗІМЄЖ І ЯН ЯЗВІНСЬКІ З РІВНОГО. ПРОДОВЖЕННЯ ІСТОРІЇ

6 грудня 1940 р. Ян Язвінський надіслав клопотання про помилування до Президії Верховної Ради УРСР, у якому просив замінити смертний вирок на позбавлення волі. 21 січня 1940 р. до комісії з кримінальних справ Верховного суду УРСР була направлена касаційна скарга, у якій адвокат Л. М. Першиц зазначав, що підсудний не чинив агресивних дій проти радянської влади і, зважаючи на щиросердне каяття, розстріл як міру покарання в його справі потрібно замінити на ув’язнення. Брати Казімєж і Ян Язвінські направили також «Прохання про дарування життя» до комісії у справах «частной амнистии». Засуджені до страти просили комісію дарувати їм життя і «дати можливість спокутувати свою провину у виправно-трудових таборах». Попри зусилля адвоката, вирок у справі Яна Язвінського залишився в силі. 10 червня 1941 р. його разом із братом, Казімежем Язвінським, стратили в Рівному.

Згідно з рішенням прокуратури Рівненської області від 30 грудня 1993 р. на Яна Язвінського поширюється дія ст. 1 закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.