У рамках циклу статей про учасників польського конспіративного антирадянського руху 1939–1941 рр. пропонуємо Читачам «Волинського монітора» біографічний нарис про Сигізмунда Сочинського – одного з керівників рівненського осередку Союзу збройної боротьби.

Сигізмунд Сочинський народився 1894 р. в Одесі. Його батько, Людвіг Сочинський, працював чиновником управління Ризько-орловської залізниці, яка сполучала центральні райони Російської імперії з портами на Балтійському морі – Ригою та Лібавою. У документах архівно-слідчої справи зазначено, що Людвіг Сочинський був дворянином. Він помер 1916 р. Матір, Емілія Сочинська (1871 р. н.), працювала на тій же залізниці рахівником. Відомо, що в 1940 р. вона мешкала в Ленінграді. Крім Сигізмунда, в родині Сочинських було ще троє дітей: Франц (1885 р. н.), за спеціальністю метеоролог, мешкав у Владивостоці, Едмунд (1891 р. н.), жив у Ризі, та Станіслава (1888 р. н.), інженер-архітектор за професією, проживала в Ленінграді.

Сигізмунд Сочинський закінчив 7 класів реального училища. Із 13 липня 1916 р. до 10 червня 1918 р. він служив у царській армії у званні єфрейтора. До Польщі приїхав легально 1921 р. Можемо припустити, що виходець із дворянського роду не був прихильником більшовицьких ідей і саме це стало причиною його переїзду до Другої Речі Посполитої. З 1924 р. Сигізмунда Сочинського зарахували до резерву Війська Польського у званні підпоручика, і з того ж часу він перебував у Союзі офіцерів резерву.

Після встановлення радянської влади на західноукраїнських землях працював інспектором із працевлаштування Рівненського обласного відділу соцзабезпечення.

Сигізмунд Сочинський був одружений. Його дружина, Ванда Вітольдівна Сочинська (1901 р. н.), була домогосподаркою. Син, Людвіг (1919 р. н.), у 1940 р. навчався в Рівненському українському учительському інституті. У Рівному родина мешкала на вул. Шемплінського, 10, кв. 2.

До Союзу збройної боротьби Сигізмунда Сочинського завербував Юзеф Відавський. Зробив він це під час свого першого перебування в Рівному, попередньо провівши підготовчу розмову з Казімєжом Язвінським. Сигізмунд Сочинський дав присягу на вірність організації у квартирі Яна Язвінського, тоді ж обрав собі псевдо «Шеліго». Казімєж Язвінський призначив Сигізмунда комендантом однієї з трьох дільниць СЗБ–1 у Рівному, котра охоплювала передмістя Грабник. Таким чином Сигізмунд Сочинський потрапив до керівної п’ятірки рівненського осередку СЗБ–1. Він знав назву організації, її структуру та завдання, основним із яких була підготовка до збройного повстання з метою ліквідації радянської влади та відновлення Польщі. Від Казімєжа Язвінського і Яна Копчинського отримав доручення сформувати бойову п’ятірку. Вони ж рекомендували залучити до її складу Фелікса Галаса, Казімєжа Мемпеля й Адама Вагнера. На початку березня 1940 р. Сигізмунд відвідав квартиру Фелікса Галаса, де завербував його та Адама Вагнера, який мешкав в одному домі з Галасом. Тоді ж завербовані отримали завдання підібрати надійних осіб серед поляків-патріотів для залучення до лав союзу. Аналогічне завдання отримав і завербований Казімєж Мемпель.

30 березня 1940 р. 3-й відділ УДБ УНКВС у Рівненській області арештував Сигізмунда Сочинського й доправив до рівненської в’язниці. Під час арешту працівники НКВС вилучили в нього 4 500 радянських рублів, 1 214 польських злотих, два золотих та два срібних годинники, обручки з вигравіюваними іменами «Сигізмунд» і «Ванда», дві каблучки з діамантами, кілька золотих прикрас, три срібних портсигари, срібні столові прибори, срібні царські й польські монети, а також військовий бінокль, 20 фотографій, десять аркушів листів і польський паспорт на ім’я Сигізмунда Сочинського. Усі перераховані цінності 3 квітня 1940 р. передали на збереження до фінвідділу в Рівненській області. Вилучений військовий бінокль направили до комендатури УНКВС.

На відміну від інших фігурантів слідчої справи № 21521, про яких ми писали в попередніх номерах «Волинського монітора», серед документів, заведених енкаведистами на Сигізмунда Сочинського, збереглася «Анкета на начальствующий состав бывшей польской армии». Сочинський заповнив її власноручно 3 листопада 1939 р., тому можемо припустити, що його арешт був лише питанням часу.

Зазначимо, що слідчий процес у його справі відображений лише у двох протоколах допитів та кількох протоколах очних ставок. Його причетність до СЗБ підтвердили брати Язвінські та всі завербовані ним учасники організації. Сам арештант не приховував своєї причетності до підпільного руху й повністю визнав свою вину в усіх інкримінованих йому злочинах.

Вироком Рівненського обласного суду, виїзне засідання якого відбулося 22–23 листопада в Дубні, та повторного судового засідання, що пройшло 17–18 січня 1941 р., Сигізмунда Сочинського засуджено за ст. 54–2, 54–11 КК УРСР до десяти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах, обмеження у громадянських правах на три роки з конфіскацією всього майна. Ухвалою від 7 березня 1941 р. Верховний суд УРСР залишив без задоволення касаційну скаргу засудженого.

Заключенням прокуратури Рівненської області від 18 січня 1994 р. Сигізмунд Сочинський потрапляє під дію ст. 1 Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р.

Подальша доля Сигізмунда Сочинського та його родини нам не відома.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.