Біографічний нарис, запропонований цього разу Читачам «Волинського монітора», висвітлює частину життєвого шляху Адама Вагнера, завідувача рівненського відділення славнозвісної фірми «Зінгер».

Народився Адам Вагнер 1899 р. у селі Соколово (нині Підляське воєводство). Його батько Юліан Вагнер спеціалізувався на сільському господарстві, він працював економом у великих землевласницьких господарствах. Відомо, що він помер 1919 р. Матір Адама, Базилія Вагнер, померла 1922 р. Адам закінчив сім класів загальноосвітньої школи та здобув освіту бухгалтера-рахівника. З 1919 до 1921 рр. служив у Війську Польському, звідки демобілізувався у званні капрала. За рік до військової служби він став членом Польської військової організації, обравши собі псевдо «Зброя». Чоловік сумлінно сплачував членські внески та іноді відвідував зібрання членів ПОВ.

Відомо, що Адам мав братів Яна (1885 р. н.), за професією маляра, Юліана (1890 р. н.) та Казимира (1897 р. н.), техніка-землеміра за освітою. Були в нього також сестри Стефанія, у шлюбі Котлинська (1880 р. н.), Марія (1892 р. н.) та Ева (1898 р. н.). На початку Другої світової війни всі вони мешкали на території Генерал-губернаторства.

До 17 вересня 1939 р. Адам працював завідувачем рівненського відділення фірми «Зінгер». У Рівному він разом із дружиною Стефанією Францівною (1907 р. н.), синами Ришардом (1937 р. н.) і Анджей (1938 р. н.) проживав на вулиці Леопольда Ліса-Кулі, 12 (за радянської влади – вулиця Щорса, 12, нині це вулиця Василя Стуса).

Зі встановленням радянської влади Адам утратив роботу й, відповідно, засоби для існування родини, а також житло. Сім’ї, на утриманні якої знаходилося двоє малолітніх дітей, у вересні 1939-го довелося переїхати в будинок Фелікса Галаса. Нагадаємо, що за рахунок житлової площі, конфіскованої в місцевих поляків та євреїв із так званого неблагонадійного контингенту, радянська влада вирішувала питання облаштування новоприбулих партійних функціонерів та спеціалістів різних галузей радянського господарства.

Ідея боротьби за відновлення Польщі була для Адама близькою, як і для більшості поляків, що опинилися у скрутному матеріальному й моральному становищі. Тому, коли на початку березня 1940 р. на квартирі Фелікса Галаса Адам отримав пропозицію долучитися до діяльності польської конспіративної організації, він фактично не сумнівався. Із нарису про Фелікса Галаса нам відомо, що саме він рекомендував завербувати до лав підпілля Адама Вагнера. Обоє вони склали присягу на вірність Союзу збройної боротьби в присутності Сигізмунда Сочинського. Останній розповів новим членам організації, котрі увійшли до його п’ятірки, що метою їхньої діяльності є повалення радянської влади шляхом збройного повстання. Тоді ж вони отримали спільне завдання долучати до організації надійних поляків.

10 квітня 1940 р. 3-й відділ УДБ УНКВС у Рівненській області арештував Адама Вагнера і доправив до в’язниці в Рівному. Під час арешту в нього вилучили 2315 польських злотих паперовими банкнотами, 114 злотих срібними монетами та 10 злотих металевими монетами, які за традицією передали до фінансового відділу УНКВС. Вилучені тимчасове військове посвідчення, польський паспорт та ще одне посвідчення на ім’я Адама Вагнера відправили на зберігання 1-му спецвідділу УНКВС у Рівненській області.

У єдиному протоколі допиту Адама Вагнера, датованому 22 квітня 1940 р., йдеться про його вербування до організації. В’язень відверто розповів, що, попри те, що отримав завдання залучати нових членів, нічого не робив, побоюючись арешту. Він не знав нікого із СЗБ, окрім Фелікса Галаса та Сигізмунда Сочинського, та й детальна структура організації не була йому відомою, оскільки більше ні з ким із підпільників він не зустрічався.

На закритому судовому засіданні Рівненського обласного суду від 17–18 січня 1941 р. Адам Вагнер заявив (цитуємо дослівно): «… на квартирі у Галаса я застав незнайомого мені чоловіка, з яким мене познайомив Галас. То був Сочинський. Сочинський під час розмови з нами заявив, що на території м. Ровно існує організація, яка має на меті самооборону на випадок повстання українських націоналістів і предложив мені та Галасу взяти участь у цій організації, на що ми дали згоду…»

Вироком Рівненського обласного суду, виїзне засідання якого відбулося 22–23 листопада в Дубні, та повторного судового засідання, яке пройшло 17–18 січня 1941 р., за ст. 54–2, 54–11 КК УРСР Адама Вагнера засуджено до 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах та обмеження у громадянських правах на 5 років із конфіскацією всього майна. Верховний суд УРСР рішенням від 7 березня 1941 р. залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення.

Заключенням прокуратури Рівненської області від 30 грудня 1993 р. Адам Вагнер підпадає під дію ст. 1 Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р. «ввиду отсутствия совокупности доказательств, подтверждающих обоснованность привлечения к уголовной ответственности». У заключенні зазначено, що Адам Вагнер перебував у неволі 1 рік і 6 місяців та був звільнений 9 вересня 1941 р.

Подальша доля Адама Вагнера нам не відома.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно–слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.