Артур Ґроттґер, разом із такими художниками, як Матейко, Семирадзький чи Герсон, належить до найвидатніших представників течії польської школи історичного малярства. Його картини інспіровані переважно надзвичайно важливими подіями в історії Польщі.
«Я була мов одержима. Ще задовго до цього я цілими тижнями не спала через невимовну і незрозумілу тривогу, бо ані хвилини не вірила, що ця хвороба так може закінчитися. Цей удар застав мене зовсім не підготовленою. Він потряс мене. (...) Я вирішила сама доставити труну до Львова. (...) Труну поставили в бернардинів у коридорі – там, де стації Страстей Господніх на стінах. Кожну з них я відболіла серцем. Зняли віко. (...) Довкола стали Філіппі з гіпсом для зліпка руки, який я хотіла мати, Корнель Уєйський, Кароль Машковський, Олесь Ґроттґер і Кароль Млодницький. Але коли Філіппі нахилився, аби зняти батист, який вкривав обличчя, мене покинули сили, я не змогла подивитися на нього. Безвольно осунулася на коліна. Я не бачила його. Не змогла. Олесь Ґроттґер приніс за хвилину мій перстень з опалом. Коли Філіппі робив зліпок, перстень залишився у формі. Я побачила це й наказала одягти назад. Мої листи, які він так любив, Уєйський також поклав йому до труни. І хрестик на груди від мене та букет троянд».
Ці слова написала у своєму щоденнику Ванда Монне, велика любов художника. Вони познайомилися у 1866 р. на балу у львівському Стрілецькому товаристві. Артуру тоді було 29 років, а Ванді – 16. Він потомок французьких і угорських предків, вона нащадок французів і саксонців. Це було несподіване й непогамовне почуття. Після балу митець відвіз дівчину додому, загубивши дорогою свою шубу. Через десять днів він зізнався їй у коханні. Бідний художник не мав великих шансів привести до вівтаря свою обраницю. Єдиним розумним виходом із ситуації йому здавався переїзд до Парижа, де він хотів здобути славу, а передусім гроші. Артур Ґроттґер уже ніколи не повернувся до своєї коханої. Він помер у Парижі 13 грудня 1867 р.
Ванда, попри спротив матері й тітки, продала всі свої прикраси, частину посагу й за отримані кошти перевезла тіло коханого з Парижа до Львова, щоби поховати на Личаківському цвинтарі. До кінця свого життя вона берегла пам’ять про Артура. Її дочка, поетеса Мариля Вольська, поклала їй у труну пасмо волосся Ґроттґера.
У патріотичних малюнках Ґроттґера та на його полотнах про Січневе повстання, а також в алегоричних зображеннях Полонії багато жінок мають риси Ванди Монне.
Артура Ґроттґера вважають художником Січневого повстання – найбільшого, найдовшого й одночасно останнього польського національно-визвольного повстання ХІХ ст.
Роботи митця закарбували в пам’яті та уяві багатьох поколінь поляків сцени боїв, агонії та мучеництва повстанців. Полотна художника надзвичайно експресивно відображають суть, красу й одночасно трагізм цього повстанського пориву. Його творчість сягнула величезної популярності завдяки своїй глибоко патріотичній промовистості.
Чорно-білі серії етюдів, названі циклами, стали найбільш характерною та найвідомішою частиною творчості Ґроттґера. До них належать «Варшава І», «Варшава ІІ», «Полонія», «Литва» та «Війна». Ці рисунки надавали історичним сценам, представленим за допомогою алегоричних образів, понадчасовий, універсальний вимір. З огляду на ментальний зв’язок та оцінку політичних подій усі цикли Ґроттґера були близькі польським поціновувачам мистецтва, його сучасникам. Потреба скинути кайдани й подолати цензуру, яка нуртувала в народі, викликали зростання зацікавленості роботами митця. Його полотна – це маніфест національних прагнень. Вони стали символом боротьби й опору.
Художник досконало володів світлотінню, що дозволило йому створювати тривожний, навіть космічний, настрій через відповідне співставлення різних відтінків сірого кольору.
Так само, як на Січневе повстання, так і на інші визначні події історії Польщі поляки дивляться очима Артура Ґроттґера, сприймають їх через призму його уяви. Експресивні, повні символіки образи митця стали образом трагедії польського народу. Багато знавців малярства вважають, що картини цього художника для образотворчого мистецтва є тим, чим для літератури є творчість Міцкевича чи Словацького.
Габріеля ВОЗНЯК-КОВАЛІК, учителька,
скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
Фото: Вікіпедія
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: А ЯК АССАМБЛЯЖ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: Б ЯК БЕКСІНСЬКИЙ ЗДЗІСЛАВ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: Ц ЯК ЦИБІС ЯН
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: Д ЯК ДУНІКОВСЬКИЙ КСАВЕРІЙ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ЕРНО ЕРБ – НЕПРОСТИЙ ХУДОЖНИК ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ