7 липня в Кисилині, що в Локачинському районі на Волині, було незвично людно. До невеликого села, де проживають близько 300 осіб, прибуло приблизно стільки ж гостей – із Польщі та України.
Учасники урочистостей прямували до руїн монастиря й костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії на окраїні населеного пункту. Були тут нащадки колишніх мешканців Кисилина, гості з Польщі, члени польських організацій Волині, польські байкери з «Волинського мотоциклетного рейду», місцеві мешканці. Всі вони зібралися вшанувати річницю однієї з трагічних подій польсько-українського протистояння 1943–1944 рр. На месі було багато римо-католицьких священиків Луцької дієцезії, а також місцева православна громада зі своїми священиками на чолі з єпископом володимир-волинським і турійським Української православної церкви Київського патріархату, владикою Матфеєм.
75 років тому, 11 липня 1943 р., оскільки це була неділя, в костелі Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії теж відправляли звичайну месу. Проте їй судилося стати останньою для багатьох вірян із Кисилина та навколишніх сіл – одразу після закінчення богослужіння костел оточили підрозділи УПА, які відкрили стрілянину. Частині парафіян удалося врятувати життя втечею, частина забарикадувалася в монастирському приміщенні, але близько 90 осіб знайшли свій останній спочинок у братській могилі біля храму.
У поминальній месі, яка пройшла 7 липня, взяли участь три єпископи: ординарій луцький Віталій Скомаровский, єпископ-емерит Мар’ян Бучек і ординарій харківсько-запорізький Станіслав Широкорадюк, який очолив літургію.
У проповіді владика Широкорадюк, зокрема, сказав: «Сьогодні ми задумуємося над питанням, що ще, крім цієї молитви й усвідомлення трагедії, потрібно робити нам, які живемо нині. Треба знайти дорогу до примирення. Ця дорога може бути важкою, адже необхідно переступити через свій егоїзм і прийняти, може й гірку, правду. Але, як сказав Папа Ян Павло ІІ, звертаючись до всіх людей: «Правда вас визволить». Іншої дороги примирення немає. […] Бог хоче, щоби ми були щасливими. А щасливою може бути тільки та людина, яка має свободу духу й чисте серце. Тому молімося, аби настало звільнення наших народів, щоб ми спільно йшли тією дорогою правди, яка нас визволяє».
Також зі словом виступив владика Матфей, який заохотив наші обидві країни з любов’ю будувати спільне майбутнє. Тоді, як політики не можуть між собою домовитися, прості люди – католики і православні, поляки та українці – дали гарний приклад того, що можна знайти можливість зустрітися і спільно скласти молитву Господу.
Після закінчення меси відбулися короткий молебень на могилі загиблих і покладання квітів.
Анатолій ОЛІХ
Фото автора
