«Не було нічого двічі і не буде…» – ці слова польської поетеси Віслави Шимборської, лауреатки Нобелівської премії, вчергове стали фактом. Це правда, що лише раз можна відзначити срібний ювілей таким небуденним чином – різноманітно, зворушливо, весело, з надією на майбутнє.
25-річчя діяльності Товариства польської культури на Рівненщині імені Владислава Реймонта збіглося зі 100-літтям відновлення Польщею незалежності. Тож із цієї нагоди Дні польської культури в Рівному присвятили цій річниці. Після обіду та ввечері в четвер, 27 вересня, до Рівного з’їжджалися гості з різних куточків Польщі, аби взяти участь у святкуванні. Вони оглянули місто, відвідали Товариство польської культури, взяли участь у заняттях із польської мови. А наступного ранку на учасників очікували непересічні розваги, зокрема краєзнавча екскурсія до Острога – міста, де проживають нащадки різних віросповідань, культур і народів. Зустріч із ректором Острозької академії, професором Ігорем Пасічником, надовго залишиться в пам’яті кожного з учасників візиту.
Увечері в Рівненському драматичному театрі на запрошених гостей і всіх зацікавлених розвитком польської культури на Рівненщині чекала велика святкова церемонія.
Голова товариства Владислав Багінський привітав прибулих гостей: консула Генерального консульства РП у Луцьку Пьотра Матусяка, голову Рівненської обласної ради Олександра Данильчука, делегацію з Ольштина на чолі з Яном Бобеком, головою сеймика Вармінсько-Мазурського воєводства, делегацію з Пьотркова-Трибунальського на чолі з членом ради Пьотрковського повіту Веславою Олейнік, директора об’єднання понадгімназійних навчальних закладів «Центр безперервної освіти імені Владислава Реймонта» в Пьотркові-Трибунальському, делегацію з міста Седльце на чолі з головою відділення товариства «Спільнота польська» Яцеком Грабінським, делегацію з Хшанова в Малопольському воєводстві на чолі з головою Товариства пропагування традицій польської кавалерії імені ротмістра Владислава Пілецького Ришардом Собєраєм, пароха парафії Святих Апостолів Петра і Павла в Рівному, ксьондза Владислава Чайку тощо.
Прозвучали гімни Польщі та України, після чого позпочалася урочиста частина. Ведучі польською та українською нагадали найважливіші історичні факти, наголосивши на тому, що Польща завжди існувала в серцях та умах поляків, незалежно від того, де вони проживали; вони долали труднощі, боролися й ніколи не почивали на лаврах. Промовляли й гості, і в кожному слові звучали пошана, гордість і радість.
Владислав Багінський із вдячністю та зворушенням приймав побажання й кожне слово, кожен вираз симпатії та приязні, готовності до польсько-української співпраці й обміну досвідом у багатьох галузях. Не бракувало подарунків, привітань у пам’ятних альбомах і квітів. Сердечні побажання такої ж плідної подальшої діяльності наповнювали театральну сцену, а глядацький зал відгукувався заслуженими аплодисментами.
Друга частина вечора стала насолодою для очей та вух. Польські, українські та світові музичні твори не залишили байдужими майже нікого зі слухачів. Оригінальна хореографія до композиції Едварда Гріга «У печері гірського короля» викликала захват. Скрипковий квартет виконав попурі з польських творів. Деякі слухачі переконували, що розпізнали 25 фрагментів різних музичних композицій. Звісно, був і хоровий спів у виконанні колективу «Веселий вечір». Присутні почули «Глибоку криничку», «Улани, улани…», «Бо всі поляки – це одна сім’я». Ансамбль «Фаустина» зворушив усіх глядачів піснею «Білий орел», а також розвеселив легшим репертуаром, наприклад твором «Б’є мама».
Потім надійшла черга сучасних парних танців. Здивував танок «Веснянка», адже вже осінь, дощова та вітряна пора, а «Русалки» в коротеньких легеньких сукенках із прозорими накидками на плечах танцювали босоніж, пурхаючи над землею. Але цей танець мав своє пояснення, адже перші дні життя у вільній, незалежній Батьківщині, хоч нужденній, бідній, майже нагій, але непереможній, – це нові часи, коли весна панувала в умах.
Фінальний акорд на закінчення вечору у виконанні рок-групи «ChiCha» сподобався усім, але найбільше молоді. Повіяло сучасністю – це гарний знак. Не треба стояти на місці, потрібно вклонятися пам’яті минулого, але й сягати за новим.
Другий день приніс нові емоції. Інтеграційна зустріч у відпочинковому центрі в Олександрії дала можливість завести нові знайомства. Крім співів і танців, були розповіді про давні часи. Не обійшлося без польських страв: чудовий гарячий бульйон, старопольський добряче приправлений бігос, ковбаски з Польщі смакували всім.
Третій день – час прощання. Дехто встав до сходу сонця, щоби приготуватися до неблизької подорожі. Свята меса в костелі Святих Апостолів Петра і Павла, яку відслужив парох, наповнила усіх надією. Потім – подяка і благословення на дорогу. Делегації з Польщі пішли на кладовище, де в тиші та зосередженні поклали вінки та квіти на могилах загиблих у 1920 р. солдатів. Усе стало одним цілим – пам’ять, історія і сучасність, свято і звичайний день.
Ельжбєта Пьотровська,
учителька польської мови, скерована до Рівного організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
