Хутір із поетичною назвою Соловйова гора знаходиться за 2 км від села Городець Володимирецького району Рівненської області. Це моя маленька батьківщина. Тут я народилася. Тут пройшли мої дитячі та юнацькі роки.

Із вікон батьківської хати, які виходять на південь, я спокійно спостерігаю за інтенсивним рухом автотранспорту на трасі Київ–Варшава, а коли переходжу на кухню, вікна якої дивляться на північ, то бачу залізничну колію, якою рухаються потяги сполученням Київ–Варшава.

Уважно подивіться на світлину. Цю картину я спостерігаю з вікон рідного дому. І бачать це пасажири потягів вищезгаданого маршруту. Це не просто якийсь пагорб, зарослий кущами й деревами. Це історична пам’ятка часів Київської Русі. Точніше фортеця племінного періоду історії східних слов’ян. Вона знаходиться на природньому піщаному підвищенні в заплаві лівого берега річки Горинь за 3 км на північ від Городця.

Колись давно цю невелику місцину площею 160 на 260 м, що на 2,5–3,5 м вивищувалася над заплавою, оточували праліси, хащі й болота. Однак людям вона припала до вподоби й вони оселилися тут. Для більшої безпеки першопоселенці зробили східну частину підвищення ще вищою. Прокопуючи рів із напільної сторони, вони виносили землю на підвищення й таким чином підняли його, утворивши майданчик городища розміром 45 на 40 м.

Рів навколо фортеці ще донині має глибину 2–3 м і ширину до 10 м. Довкола городища насипано вал заввишки 2–2,5 м. Із західної сторони дуже добре видно розрив у валу, де колись знаходився в’їзд до городища. Очевидно залишки колишнього мосту так і покояться до наших днів під шаром землі на місці колишнього в’їзду.

Фортеця функціонувала з IX до XI ст. Вона мала стратегічне прикордонне значення, про що говорить сама її назва (городцями раніше називали пункти та рубежі земель, де зазвичай перебували княжі дружинники). Підтвердженням того, що ця місцина в давнину служила укріпленням і тут перебували воїни, є виявлені останки одного з них, похороненого з багатим набором ремінної амуніції. Цю знахідку віднайшли учасники археологічної експедиції в кургані № 3 під час розкопок у 1899 р. Дослідження проводили працівники Городоцького музею на чолі з бароном Федором Штейгелем. Усі артефакти, зібрані з п’яти курганів, знаходилися у вищезгаданому музеї, а перед Першою світовою війною їх вивезли на Кавказ. Там їхній слід загубився.

У 1935 р. на нашій Замковій горі побував і відомий вчений Олександр Цинкаловський. Під час своєї експедиції він знайшов уламки гончарних виробів і залізну сокиру, які датуються X ст.

У 1954 р. нашу історичну пам’ятку відвідав вчений Юрій Кухаренко, у 1961 р. – Павло Раппопорт, у 1987 і 2002 рр. – Богдан Прищепа, у 2012 р. – Богдан Прищепа, Олег Кожушко Микола Хомич. Усі вони знаходили давні артефакти.

Мені також пощастило назбирати уламків гончарних виробів того часу, невеличкою частиною яких я вам пропоную помилуватися. Мені тяжко передати словами те, що я відчуваю, тримаючи в руках такі речі. Впевнена, що щось подібне відчував на цьому місці й мій улюблений польський письменник Юзеф-Ігнацій Крашевський, який часто бував на Замковій горі. Можна не сумніватися, що саме ця фортеця справила на 22-річного чоловіка величезне враження, змусила задуматися над її історією та стала причиною написання «Прадавньої легенди», яку, до речі, можна знайти в наших бібліотеках.

Відомий польський дослідник, художник, історіограф і літературний публіцист Юзеф-Ігнацій Крашевський мешкав неподалік цього місця, в будинку Антонія Урбановського. Тут він познайомився з племінницею господарів Софією Вороніч, із якою в 1838 р. одружився в каплиці Урбановських. Тут же в них народилися син і донька.

Замкова гора пам’ятає не тільки Урбановських та Крашевських, а й князя Юрія Семеновича Гольшанського, якому король Александр Ягелончик віддав цю територію в 1492 р. Пізніше земля перейшла до його онуки Тетяни, яка була дружиною Костянтина Острозького.

Побувала наша Замкова гора і у власності смоленського мечника Карла Шидловського, після якого ця територія у 1767 р. стала власністю Юзефа Урбановського, батька Антонія Урбановського.

Нещодавно мені випала нагода поспілкуватися з місцевою жителькою, якій виповнилося 90 років. Вона розповіла мені про те, як у дитинстві зі своєю бабусею ходила на Замкову гору, де відбувалося Свєнто можа (Свято моря, – ред.). На нього з’їжджалися люди зі всієї округи. Євреї привозили солодощі, напої, іграшки. Було гамірно, гарно й весело. Детально описати все побачене тоді жінка вже не може, не пригадує також інших свят, які там відзначали. Тож я буду дуже вдячна Читачам, які зможуть більше розповісти мені про ці свята.

Тепер я намагаюся розповідати дітям усе, що дізналася про нашу історичну пам’ятку. Вже шість років поспіль 1 червня в Міжнародний день захисту дітей я організовую дводенний дитячий табір. У перший же день роботи табору діти йдуть на екскурсію на Замкову гору, де я розказую їм про наш замок і проводжу вікторину. За кожну правильну відповідь діти отримують подарунки. А ще встановила там банери з короткою інформацією про Замкову гору, яка є історичною пам’яткою європейського значення.

Ніна ОСЬМІРКО

Фото: Януш ГОРОШКЕВИЧ, Ніна ОСЬМІРКО