У циклі статей про польських учителів, репресованих радянською владою у вересні 1939 – червні 1941 рр., пропонуємо Читачам «Волинського монітора» біографічний нарис про Олександра Зглиницького – директора загальноосвітньої школи в селі Стовпець Вербської гміни (нині Дубенський район Рівненської області).
Народився Олександр Зглиницький 1901 р. у селі Семенівка Львівського повіту. Його батько, Еразм Зглиницький, працював начальником залізничної станції. Він помер 1923 р. Мати, Михайлина Павлівна Зглиницька, була домогосподаркою, займалася вихованням трьох дітей: Олександра, Казимири (1904 р. н.) та Ізабелли (рік народження нам не відомий). Олександр Зглиницький закінчив львівську гімназію № 6.
1940 р. матір Олександра та обидві його сестри мешкали у Львові на вулиці Обертинській, 6. Ізабелла (у шлюбі Блаттоні) працювала рахівником відділення держбанку.
У 1918–1919 рр. Олександр Зглиницький служив у польській армії: спочатку рядовим у 5-му полку піхоти у Кракові, а згодом був переведений до 2-го полку уланів. 1919 р. його служба проходила в 7-му артилерійському полку в Ченстохові у званні єфрейтора. Відразу після закінчення навчання йому довелося відбути на радянсько-польську війну. У званні плютонового в складі 6-го дивізіону артилерії влітку 1920 р. юнак брав участь у боях з армією Будьонного в селищі Яричів неподалік Львова (у справі не вказано, чи мова йде про Новий або Старий Яричів, – авт.).
Коли саме Олександр Зглиницький прибув до Дубенського повіту, нам не відомо. Проте в архівно-слідчій справі на нього, яка зберігається в Державному архіві Рівненської області, зазначено, що до Другої світової війни він працював учителем в селі Повча (нині Дубенський район).
1932 р. Олександр Зглиницький пройшов двомісячні курси підхорунжих, після чого був облікований як підпоручик резерву. 31 серпня 1939 р. його призвали на службу в 43-й піхотний полк у Дубні. Зі свідчень Олександра Зглиницького відомо, що резервісти, мобілізовані до цього військового формування, на німецько-польський фронт не потрапили. Очевидно, що командування полку було дезорієнтоване і приймало спонтанні рішення, оскільки 17 вересня окремі частини полку передислокували до Рівного, де вже знаходилися радянські війська.
18–19 вересня 1-й батальйон резервістів 43-го піхотного полку, в якому перебував Олександр Зглиницький, роззброїла Червона армія. Через неспроможність радянських військових частин забезпечити охорону значної кількості польських військовополонених більшість із них, особливо місцевих, відправили по домівках. Олександр Зглиницький повернувся в Повчу, де обійняв посаду директора школи. 28 березня 1940 р. його перевели на посаду директора школи в селі Стовпець на той час уже Вербського району.
Дружина Олександра Зглиницького, Олександра-Ванда Францівна (1909 р. н.), працювала учителькою в Стовпецькій семилітній школі. Відомо, що подружжя розійшлося і троє їхніх дітей, Юрій (1928 р. н.), Рафал (1931 р. н.) та Людвига (1929 р. н.), залишилися з матірʼю. Вони мешкали в селі Залужжя Вербського району. Щоб швидше розірвати шлюб, Олександр Зглиницький прийняв православ’я, відмовившись від католицького віросповідання, що, за його словами, стало причиною того, що його не прийняли до організації «Шляхта загродова». У Стовпці вчитель не мав власного житла, тож винаймав квартиру у Феофана Івчика.
У 1928 р. та 1938 р. Рівненський шкільний кураторіум нагородив Олександра Зглиницького медалями за десятилітню роботу. 1933 р. від Міністерства внутрішніх справ Польщі він отримав хрест за заслуги. Таким чином відзначили його зусилля з організації команди пожежної охорони у Стовпці.
13 квітня 1940 р. Вербський райвідділ НКВС арештував Олександра Зглиницького «в целях пресечения антисоветской деятельности», тобто його ув’язнення мало превентивний характер. Його доправили до дубенської вʼязниці. Під час слідства Олександру Зглиницькому висунули звинувачення в тому, що він воював з Червоною армією, був членом Союзу стрільців, організатором Союзу резервістів, а також бив учнів.
Свідками у справі Олександра Зглиницького були Федір Романюк, Федір Двожак, Никифор Юрцунь, Іван Мельник, Генрих Борусевич та Степан Новацький. На початкових допитах перших два свідки запевняли слідчого, що Олександр Зглиницький (тут подаємо мовою оригіналу зі збереженням правопису, – ред.) «…состоял в «организации резервистов» и руководил таковой, кроме этого он был организатором стрелецких польских групп, учил их как нужно расправляться с революционно настроенного населения, (…) будучи учителем бил учиников в школе и заставляли их любить польскую нацию и ополячиваться…» Крім того, один зі свідків звинуватив Зглиницького у співпраці з польською поліцією, результатом якої став арешт жителя Повчі Івана Мельника. Проте сам Іван Мельник, допитаний 1 серпня 1940 р., жодних претензій до Олександра Зглиницького не мав, назвавши їхні стосунки хорошими, а своє ув’язнення в «Березі Картузькій» пояснив тим, що впродовж існування польської влади його часто викликали до поліції як прихильника комуністичних ідей. Допитаний Феофан Івчик не підтвердив жодних фактів антирадянських висловлювань із боку в’язня, а також заперечив його участь у парамілітарних польських організаціях. Степан Новацький, який був членом Союзу резервістів у Повчі, зазначив, що 1937 р. Олександра Зглиницького призначили «референтом освятовим» у їхню організацію. Однак Зглиницький прийшов на заняття лише два рази, після чого відмовився від цих обов’язків через зайнятість на вчительській роботі.
На додаткових допитах, які відбулися майже через чотири місяці після перших, свідки Федір Романюк та Федір Двожак відмовилися від своїх попередніх показів.
Постановою Особливої наради при НКВС від 25 жовтня 1940 р. за ст. 54–13 КК УРСР Олександра Зглиницького засуджено до восьми років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Термін покарання він відбував у «Івдельлазі».
Заключенням прокуратури Рівненської області від 14 березня 1989 р. Олександр Зглиницький потрапляє під дію ст. І Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30–40-х і початку 50-х років».
Подальша доля Олександра Зглиницького нам не відома.
Тетяна САМСОНЮК
P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.
