«У цій співпраці ми завжди мали свободу творчості й саме тому її дуже цінуємо», – сказала Руслана Порицька, режисерка театру «Гармидер», представляючи глядачам проект «Монодіалоги». Постановка була створена з нагоди 10-річчя співпраці з Генеральним консульством РП у Луцьку.

3 лютого в Луцькому районному будинку культури, рідній домівці «Гармидера», було людно. Зрештою, як і на кожній виставі театру. Цього разу з нагоди 10-річчя співпраці з Генеральним консульством РП у Луцьку гармидерівці представили глядачам ексклюзивний театральний проект «Монодіалоги» – вибрані фрагменти шести вистав, створених за мотивами польських письменників і драматургів.

Постійні глядачі «Гармидера» неодноразово бачили ці постановки протягом останніх 10 років. У неділю ж можна було їх пригадати та поспостерігати за своєрідним театральним експериментом і навіть узяти безпосередню участь у виставі. Ще перед нею режисерка закликала: «Нехай у нас із вами відбудеться діалог». І, дійсно, в кожному з шести фрагментів головні герої задіювали когось із залу, перетворюючи свій монолог на діалог із глядачем.

Як пояснила пізніше Руслана Порицька, актори хотіли акцентувати, що «Гармидер» – це театр діалогу з глядачем, який не завше дає відповіді на запитання: «Людство саме часто не може цього зробити, але навіть момент їх проговорювання є поступом».

Актори представили уривки з таких вистав: «Кінь, який їздив верхи» за мотивами п’єси Дороти Масловської «Все у нас гаразд», «Попелюха» Януша Гловацького, «Івонна» за п’єсою Вітольда Гомбровича «Івонна, принцеса Бургундська», «Віткацій є/Віткація немає», створеної на основі документальних свідчень, інтерв’ю, статей про Станіслава-Ігнація Віткевича та уривків із його творів, «Портрет» Славоміра Мрожека і «Сенат шаленців» Януша Корчака. Для «Монодіалогів» відібрали ті монологи, які є ключем до розуміння кожного із шести спектаклів.

«Це для нас дуже важлива й цікава співпраця, – зазначила Руслана Порицька, коментуючи проекти, реалізовані спільно з консульством. – Із кожним польським драматургом ми відкривали цілий світ. Ми в них закохувалися, інколи сходили з розуму, вони викликали в нас дуже різні емоції».

На прохання прокоментувати актуальність вистав режисерка згадала передусім драму «Сенат шаленців», яку Корчак писав у передчутті Другої світової війни: «Її постановку колись ми теж здійснили в передчутті війни. Всі проблеми, які порушує спектакль, досі є гіперактуальними».

«Сенат шаленців»

Руслана Порицька пригадала також, що один із показів відбувався в той самий час, коли у Крим ввійшли російські війська. «Авторам, із якими ми працювали, часто притаманне прогностичне начало. Цікаву історію ми мали з Віткацієм (псевдонім Станіслава-Ігнація Віткевича, – авт.). Він великий містифікатор, легенда. Ми їздили в село Великі Озера на Рівненщині, де він покінчив життя самогубством, досліджували його історію. Це неймовірні відчуття. Після такого для кожного актора це щось більше, ніж просто роль».

Виставу про Віткація виокремила й акторка театру «Гармидер» Юлія Яцун: «Це легеньке вар’ятство на сцені. Цю виставу ми починаємо тоді, коли люди тільки сідають у залі. Це дає можливість відчути публіку та перетворити на сцену абсолютно все». Найулюбленішою і, водночас, найскладнішою для неї як для акторки є вистава «Сенат шаленців». Завжди актуальною, на думку Юлії Яцун, буде п’єса «Портрет».

«Портрет»

Одна зі співзасновниць театру Алла Доманська зіграла ролі в п’яти із представлених у «Монодіалогах» вистав, а ще в одній – «Сенаті» – відповідала за світло, звук і відео. Роль королеви у виставі «Івонна» вона виконувала двічі: в першій п’єсі, яку театр поставив 10 років тому, та в другій – оновлене бачення цього спектаклю «Гармидер» представив у грудні 2017 р. Серед вистав, у яких зіграла на сцені театру, однією з найцікавіших для себе як для акторки вважає п’єсу «Кінь, який їздив верхи», де зіграла аж три ролі. У «Монодіалогах» вийшла на сцену як виконавиця ролі Попелюхи.

«Попелюха»

Дмитро Безвербний у «Гармидері» вже майже 10 років. Він вважає, що всі представлені польські вистави філософські й кожна з них на часі для України: «Мій принц (Дмитро зіграв принца у виставі «Івонна», – авт.) актуальний, якщо мова йде про міжлюдські стосунки та ставлення людей до іншості. Ця роль була для мене найскладніша, тим більше сьогодні, коли ми взаємодіяли із залом».

«Івонна»

«Кожна вистава «Гармидера» по-своєму цікава», – сказав Сергій Панас, один із постійних глядачів театру. На його думку, «Гармидер» можна вважати візитівкою Луцька. Із п’єс, поставлених за творами польських авторів, Сергієві найбільше запам’яталася вистава «Кінь, який їздив верхи»: «У ній показано, наскільки поляки з українцями подібні, наскільки в нас однакові фобії, переживання та рефлексії. Якби я не знав, що цей твір написала полька, подумав би, що він належить українському авторові. Режисура в гармидерівців завжди цікава, а тут вони ще й заграли дуже класно. Було видно, що для акторів це експеримент, і вистава дихала особливою енергією». Уривок, обраний для «Монодіалогів», як зазначив Сергій Панас, змусив його пригадати виставу: «Мені більше запам’яталися трешові моменти, а тут актори вибрали змістовний фрагмент, щоб показати рефлексії про минуле, пам’ять поляків про війну. Мені би хотілося ще раз її побачити».

«Кінь, який їздив верхи»

Ще одна поціновувачка творчості «Гармидера» Тетяна Полуектова із шести вистав, які увійшли в «Монодіалоги», бачила п’ять. На її думку, для всіх цих таких різних постановок спільним є те, що кожна з них є своєрідним дослідженням. «Пам’ятаю, як перед прем’єрою вистави «Віткацій є/Віткація немає» читала у «Вікіпедії» про Станіслава Віткевича і вже, зізнаюся, приготувалася, що на сцені відбуватиметься якийсь абсурд. Натомість актори провели дослідження життя і творчості драматурга, вибрали з його творів те, що лишається актуальним досі», – розповіла Тетяна. Вона пригадала, що побачила тоді на сцені зовсім іншого Віткація, а не того, що «експериментував із наркотиками та покінчив життя самогубством». Свіжою для неї в пам’яті є вистава «Кордон»: «Здавалося, що вже чув усі ті історії не один раз, проте вони сприймаються зовсім по-іншому, коли режисер розставив акценти. Йдучи на покази «Гармидера», я кожного разу хочу не просто гарно провести час, а й почути запитання, над відповідями на які ще довго потім думаєш».

«Віткацій є/Віткація немає»

«Гармидер» реалізував десятки різних проектів у співпраці з консульством. У грудні 2018 та січні 2019 рр. відбулися прем’єрні покази документальної вистави «Кордон». Вона не увійшла до проекту «Монодіалоги», оскільки не була створена за мотивами п’єси котрогось із польських авторів. Актори театру самі написали сценарій до неї, базуючи його на розмовах із людьми з обох боків українсько-польського кордону.

Варто згадати також гру-читку «Мати» за п’єсою Станіслава-Ігнація Віткевича, проведену спільно з Міськом Барбарою з харківського театру «Арабески», тренінги для польських студентів та бліц-постановку разом із ними за творами Богдана-Ігоря Антонича, виступи на Днях добросусідства на польсько-українському кордоні та фестивалях у різних польських містах.

Після показу «Монодіалогів» до акторів та глядачів звернувся Адам Мисліцький, віце-консул Генерального консульства РП у Луцьку. Він привітав гармидерівців і зачитав подяку від Генерального консула РП у Луцьку Вєслава Мазура. «На особливе визнання заслуговують ваша креативність, відкривання українським глядачам польського мистецтва, руйнування бар’єрів, професіоналізм в інтерпретації польських творів. Завдяки вам через театральне мистецтво вдалося наблизити українським глядачам польську літературу, популяризувати доробок польської культури. Таким чином ви будуєте культурні мости між Польщею та Україною, зміцнюєте польсько-український діалог і сприяєте налагодженню дружніх стосунків та взаєморозуміння між нашими країнами», – зазначено в подяці.

На завершення вечора актори та глядачі заспівали символічні слова з вистави «Віткацій є/Віткація немає»: «За єдність багатогранності, за постійність у мінливості, за нескінченність у обмеженості, за протяжність у перерваності, за абсолютність руху. На зло большевикам!»

Кожен глядач міг також взяти участь у голосуванні, обравши одну з шести вистав, яку хотів би побачити найближчим часом на сцені «Гармидера». Після підрахунку «бюлетенів» з’ясувалося, що найбільше голосів отримала «Попелюха». Тож чекатимемо на повторний показ у Луцьку відомої в усьому світі драми Януша Гловацького.

Текст і фото: Наталя ДЕНИСЮК