Різдвяні свята вже на порозі. Ми підбиваємо підсумки року, але з тими підсумками приходять до нас спогади з дитинства. Про це ми вирішили поспілкуватися з Генеральним Консулом Республіки Польща в Луцьку Томашем Яніком.

„Волинський монітор” – Пане Консуле, як це було в дитинстві? Чим для Вас є Різдво?

Томаш Янік – Мабуть, я не буду оригінальним в тому, що Різдвяні свята все ж були найбільш магічними та незвичайними, коли ми були дітьми. Коли ми чекали тієї першої зірки, щоб можна було врешті сісти до столу і почати їсти всі ті ласощі, які готували мама з бабусею. І, звичайно, після святої вечері завжди десь йшли із ласощами й очікували на Миколая, який приходив з мішком подарунків. Це була надзвичайна подія. До сьогодні пам'ятаю, що приходив Святий з неба і роздавав ті подарунки. Пізніше, як став дорослим, свята вже такої магічності не мали.

ВМ – Чи Миколаєм був хтось із родини?

– Так.

ВМ – Ви його впізнавали?

– Ні, я його ніколи не впізнавав. Я так переймався і був такий приголомшений та вражений, що як у мене Святий Миколай щось питав, то я починав запинатися зі страху.

ВМ – Ви колядували в дитинстві?

– Так, тому що ми вдома співали колядки за столом з батьками, з дідусем та бабусею. Це один з елементів традиції.

ВМ – Людина виросла, має вже власну сім'ю... Як святкуєте у Вашій сім'ї?

– Звичайно, ми з дружиною стараємося бути разом з дітьми. З огляду на мою роботу, зараз не завжди можемо святкувати в ширшому колі. Стараюся, щоб для моїх синів свята також були особливими, але вони настільки малі, що ще цього так не сприймають.

ВМ – А чи переодягатиметеся у Миколая, коли будете робити подарунки, хоча б для старшого сина?

– Ні, ще перелякається.

ВМ – Яка колядкаВаша улюблена?

– Пам'ятаю, що найкраще мені вдавалося проспівати колядку “Сьогодні у Віфлеємі”, але найбільше я люблю слухати колядку “Серед нічної тиші”. Вона створює піднесений настрій.

ВМ – Чи у Вашій сім'ї прикрашають ялинку?

– Звичайно, ялинка є необхідним елементом кожних свят. Ялинку завжди приносив додому тато. Зараз цей приємний обов'язок виконую я. Я вибираю ялинку на ринку, приношу її, встановлюю, підливаю і прикрашаю. Діти ще дуже малі, дружина доглядає за ними або готує щось смачненьке.

ВМ – Чи взагалі відомаВашій родині така страва, як кутя?

– Я родом з Малопольщі, а кутя в Малопольщі не існує, вона може бути на святковому столі хіба що у мішаних сім'ях. Так сталося, що моя родинатрохи мішана, бо мама походить зі сходу, батько з корінної малопольської родини, отже кутя інодіз'являлася на моєму столі, але це не є традицією. Зараз куті на моєму столі немає.

ВМ – Чи завжди маєте 12 страв на святковому столі?

– Так, ми стараємося дотримуватися цієї традиції – 12 різних страв і завжди ще одне місце за столом чекає якогось мандрівника, що заблукав. На столі, звичайно, є оплаток, а серед страв обов'язково є короп, борщ з вушками, гриби, капуста.

ВМ – Чи трапилося колись таке, що до Вас заблукав той мандрівник?

– Ні, якось до мого дому не потрапив.

ВМ – Пане Консуле, у різдвяні дні всі дарують одне одному подарунки. Чи Ви підготували якісь подарунки для своєї сім'ї? Що Ви подаруєте своїй сім'ї? Чи існує якась традиція?

– Так, традиція дарування подарунків існує. Це, мабуть, щось, чого кожен очікує, незалежно від того, чи має п'ять років, чи вісімдесят. Дуже приємно отримувати подарунки, але також приємно їх комусь дарувати. Я кілька останніх років є оригінальним, бо привожу різні подарунки з України – речі, яких у Польщі не купиш. Адже, незважаючи на те, що ми живемо у глобалізованому світі, деякі речі є іншими. Наприклад, в Україні дуже великий асортимент солодощів. Вчора я зробив саме такі покупки, отже будуть цікаві солодкі подарунки. Я не стараюся робити якихось великих і дорогих дарунків, переважно купую невеличкі сувеніри і цікаві дрібнички: щось для дому, щось для кухні, іграшки для дітей. Мій син саме захоплюється залізницею, тому точно отримає якийсь новий вагончик.

ВМ – На який подарунок Ви особисто очікуєте?

– Я написав такий лист до Миколая і, мабуть, уже вмовив його, що хочу отримати добрий фотоапарат. Коли їжджу Україною, ловлю себе на тому, що є дуже багато милих, фантастичних місць, краєвидів, пам'ятників, і я не можу, на жаль, їх забрати із собою, затримати ці миті, тому що забуваю про фотоапарат. Я маю надію, що як Миколай мені його цього разу принесе, то я носитиму його на шиї під час кожного виїзду і зможу потім ці фотографії переглянути, як повернуся з України.

ВМ – Підозрюю, що Миколай буде щедрим і виконає Ваше побажання. Пане Консуле, а зараз як Генеральний Консул Республіки Польща в Луцьку –який подарунок Ви хотіли б отримати?

– На мою думку, подарунком є щось таке, що отримуєш один раз. Натомість, у наступному році я побажав би собі, може, не подарунка, а певного процесу, певного розвитку тут, процесу зближення наших народів, процесу кращого пізнання. Передумови для цього будуть, наприклад, 90-та річниця підписання союзу Петлюра-Пілсудський у квітні 2010-го року. Я думаю, що ці подіїмаловідомі в Польщі і Україні. Я хотів би, щоб тривав цей процес пізнання своєї історії і пізнання в цій історії добрих моментів, щоб ми не переживали того, що у минулому було важким і трагічним. Щоб ці важкі питання не зашкодили нашим сьогоднішнім стосункам, оскільки ми всі зацікавлені у тому, щоб будувати краще майбутнє, звичайно, не забуваючи про минуле.

ВМ – Дякую, Пане Консуле. Веселих свят!

– Я також дякую за розмову і прошу передати усім читачам газети “Волинський монітор” мої найкращі побажання щасливого Нового року, радісних Різдвяних свят, здоров'я, благополуччя і здійснення мрій.

MW