Велика війна для Західної Європи закінчилася в листопаді 1918 р. Залишилися велика рана і запитання: для чого була потрібна ця страшна бійня? З польського погляду цей період виглядає дещо інакше.
У 1914 р. Польщі не було на карті. У Великій війні зіткнулися три військові потуги, які 120 роками раніше ліквідували політичне існування Польщі: імперські Росія, Пруссія та Австрія. Перша світова війна вдарила по мешканцях польських земель, розділених між трьома імперіями, не менше, ніж по французах чи бельгійцях. Близько 2 млн польських новобранців були призвані до трьох окупаційних армій. Вони були змушені стріляти один в одного. Приблизно 500 тис. із них загинули. Окрім того, на польських землях в результаті бойових дій та окупаційної політики загинули ще 400 тис. цивільних. Але політичний наслідок цього страхітливого досвіду був позитивний – Польща здобула незалежність.
Політики та учасники добровольчих формувань, які таким чином хотіли закарбувати прагнення поляків до незалежності, палко і віддано домагалися цього ще під час війни. Юзеф Пілсудський – організатор Польських легіонів, які початково воювали на боці Австрії проти головного ворога, Росії, став символом цього збройного чину. Роман Дмовський – організатор польської дипломатії на стороні західних союзників, спільно з Ігнацієм Падеревським – великим піаністом, домоглися підняття питання незалежності Польщі як однієї з умов мирного договору після перемоги над Німеччиною. Вони також опікувалися створенням у Франції польської добровольчої армії під командуванням генерала Юзефа Галлера.
Франція надає допомогу у відбудові Польщі
І сталося – спочатку Росія програла війну Німеччині та Австрії, потім Німеччина та Австрія зазнали поразки від французько-британського союзу, який підтримувала Америка. Польща в листопаді 1918 р. здобула незалежність. Під керівництвом Пілсудського, який став главою держави, вона блискавично створила державний апарат, демократичну виборчу систему (з повними виборчими правами, наданими всім жінкам вже в листопаді 1918 р. – на 26 років раніше, ніж у Франції!) і, насамперед, сформувала те, що було найнеобхіднішим у найближчі місяці, тобто власну армію. Франція надала вагому допомогу. Вона також посприяла поверненню армії Галлера на Батьківщину. Продала озброєння, необхідне для польської армії. Також направила в Польщу понад 400 своїх офіцерів, створивши у Варшаві Французьку військову місію під командуванням генерала Поля Анрі. Серед французьких офіцерів у Польщі був молодий капітан Шарль де Голль, який навчав польських колег на курсах у Кутні та Рембертові.
Париж шукав союзника, який стримував би зі сходу Німеччину – переможену, але незгідну з поразкою і Версальським договором. Попередній союзник Франції Росія була охоплена революцією. Більшовицький уряд вийшов з антинімецької коаліції, підписуючи у Бресті в березні 1918 р. мирний договір з Другим Рейхом. Коли Німеччина програла війну на західному фронті, Росія, головні центри якої захопили більшовики, входила у фазу громадянської війни. Польща в цій ситуації стала, як говорили французькі штабові офіцери, запасним союзником.
Плани Леніна щодо завоювання Європи
Ленін та його товариші з Політбюро (Троцький, Сталін i Камєнєв) вже у жовтні 1918 р. прийняли рішення про військове захоплення центру Європи та просування до Німеччини. Вони хотіли поширити комуністичну революцію i забезпечити їй вирішальну перевагу на європейському континенті. На шляху стала відроджена Польща. Сталін назвав її тоді «тонкою перегородкою», яку залізний кулак Червоної армії з легкістю проб’є, щоб подати руку допомоги німецькому пролетаріату… Восени 1918 р. спеціально для цього був сформований Західний фронт Червоної армії. Він захоплював чергові території, які залишала німецька армія. На території України, Литви й Білорусі більшовики відразу формували комуністичні уряди. У Москві також створили радянський уряд для Польщі. Однак він не дістався Варшави, бо Червону армію в цьому поході на захід зупинило Військо Польське. Тому із середини лютого 1919 р. розпочалася повномасштабна радянсько-польська війна.
Радянський наступ у західному напрямку послабився протягом наступних місяців, оскільки Червона армія повинна була зосередити свої зусилля на громадянській війні з «білими» росіянами. Тоді Пілсудський розробив великий план створення федерації за участю Польщі, Литви та України, яка б унеможливила імперський реванш Москви. На жаль, литовців не вдалося залучити. Він намагався теж укласти пакт з Україною, яка боролася за незалежність під проводом Симона Петлюри.
Революція на «трупі білої Польщі»
На початку 1920 р., коли більшовики вже практично виграли громадянську війну, Пілсудський знав, що Ленін повернеться до ідеї походу на Захід. I дійсно, штаб Червоної армії розробив у січні 1920 р. план масштабного наступу, який мав розгромити Польщу. Із березня розпочалося накопичення сил для такого наступу, запланованого на травень. Його мав здійснити Західний фронт під командуванням Михайла Тухачевського.
Пілсудський попередив цю атаку, направляючи польські війська на Київ. У союзі з Петлюрою він мав допомогти побудувати незалежну Україну. Польські війська увійшли у травні до столиці України й передали її українському уряду. Плани Пілсудського перекреслили потужний удар радянського Західного фронту, який через Білорусь рушив на Польщу, a також блискавична атака Кінної армії Семена Будьонного на півдні. У червні розпочався стрімкий відступ Війська Польського під ударами набагато потужнішої Червоної армії. Прохання про допомогу, з яким польський уряд звернувся до західних супердержав, зустрілося з цілковитою ворожістю британського прем’єр-міністра Девіда Ллойд Джорджа, який у цей час хотів якнайшвидше домовитися з Радянською Росією i був готовий заради цього здати Польщу (така була суть озвученого ним 11 липня так званого ультиматуму Керзона). Французький прем’єр-міністр Александр Мільєран, колишній соціаліст і давній приятель Пілсудського, хотів допомогти Польщі, але без Великобританії він міг лише направити до Варшави невелику групу нових військових спеціалістів на чолі з генералом Максимом Вейганом.
Польща змушена була фактично сама чинити спротив масштабному наступу більшовиків. Ленін не хотів домовлятися з Великобританією. Він прагнув привести революцію в Берлін через «труп білої Польщі» – так звучав наказ для Західного фронту. Вже був сформований другий радянський уряд для Польщі під фактичним керівництвом Фелікса Дзержинського. З України насувався Південно-Західний фронт, який політично контролював сам Йосиф Сталін. Він у листуванні з Леніним наприкінці липня визначив подальшу мету наступу Червоної армії після знищення Польщі – радянізація Чехословаччини, Угорщини, Австрії, Румунії; аж до збурення революції в Італії.
«Це повна перемога»
Але радянські війська були зупинені. Розроблений під керівництвом Пілсудського план масованого контрнаступу виявився ефективним. 15 серпня потужне угрупування Війська Польського на передмістях Варшави відрізало протягнуті лінії зв’язку Західного фронту. Червона армія зазнала катастрофічної поразки. Капітан де Голль, який разом із поляками став тоді в боротьбу проти більшовицької навали на Європу, написав у своєму щоденнику: «Противник, для якого повною несподіванкою стала поява поляків на його лівому фланзі, про яких він думав, що вони в стані деморалізації, вже не міг чинити гідного опору, тікав урозсип на всі сторони або здавався в полон цілими підрозділами (…). Taк, це повна перемога».
Де Голль особисто був знайомий із командувачем радянського Західного фронту, який зазнав цієї великої поразки. Михайло Тучахевський як російський полонений під час Першої світової війни сидів у німецькому таборі в одній камері з полоненим де Голлем і навіть завдяки йому вивчив французьку мову. Він мріяв про те, щоб врешті дійти до «червоного» Парижа. Але не дійшов навіть до Берліна. Як і Сталін – до Праги, Відня i Рима. У великій битві під Варшавою Польща вберегла від радянізації значну частину Європи, а також захистила версальську систему – на 19 років. Лише співпраця комуністичного тоталітаризму в Росії з новою тоталітарною системою, яка зародиться в Німеччині, дозволить Сталіну і Гітлеру знищити мир у Європі. Але Польща, Литва, Латвія, Естонія, Чехословаччина та інші країни цього регіону не забули двох десятиліть незалежності. І вони добиватимуться її аж до кінця. Не було б 1989 р., якби раніше не було 1920 р. Ці роки заслуговують бути названими annus mirabilis – роками дива.
Анджей НОВАК, польський історик, кавалер ордену Білого орла
Фото: джерело – Wikipedia. Автор – Mateusz Bednarz/Biały Kruk/Public Domain, CC0 1.0
Текст публікується одночасно в польському щомісячнику «Wszystko Co Najważniejsze» в рамках проєкту «Opowiadamy Polskę światu», реалізованого Інститутом нових медій спільно з Інститутом національної пам’яті Польщі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
