Листопад був пов’язаний із важливим організаційним викликом для членів Стрілецького союзу. На цей місяць припадали важливі для них свята: Усіх Святих, День спомину всіх померлих вірян, День Незалежності й чергова річниця Листопадового повстання.
Уже наприкінці жовтня на Волині, де колись Польські легіони вели найважчі бої, де стільки поляків полягли в польсько-більшовицькій війні, стрільці впорядковували і відновлювали солдатські могили. Про обов’язок пам’ятати про тих, хто віддав своє життя за вільну Польщу, нагадували місцеві газети та організації, передусім Стрілецький союз і Союз легіонерів та пеовяків. У 1930 р. на шпальтах видання «Przegląd Wołyński» опублікували звернення до жителів Ковеля:
«На ковельському кладовищі з’явилася нова впорядкована дільниця могил легіонерів і солдатів, які загинули в боях за вільну Батьківщину в 1914–1920 рр. Це дільниця шаленців, які із запалом в очах героїчно йшли слідами предків у нерівний бій із трьома поневолювачами. Незабаром День спомину всіх померлих вірян! Усі могили покриються вінками та квітами, засяють від вогню лампад. Союз легіонерів і Стрілецький союз у Ковелі звертаються до патріотичної молоді та громади, щоб могили тих, які все – бо життя – віддали за Вітчизну, не були забуті, темні й порожні. Нехай на кожній зі 120 могил буде вінок, перев’язаний стрічкою з національними барвами, нехай на ній з’являться квіти, нехай на ній запалає лампадка, нехай зазвучать жалібні пісні, які виконає хор молоді!» («Звернення до жителів Ковеля», «Przegląd Wołyński», 1930, № 44, с. 3).
На легіонерських кладовищах у Кошищах, Колках, Маневичах, Костюхнівці, Вовчицьку, Ковелі, Володимирі-Волинському та Луцьку прикрашали могили квітами й запалювали символічні свічки пам’яті. У листопадове свято на волинських кладовищах біля могил борців за свободу стояли стрілецькі варти. Наприклад, у 1929 р., у День спомину всіх померлих вірян, стрільчині з підрозділу «Луцьк» стояли в почесній варті біля могили кур’єрки Яніни Ляталувни, членкині Польської військової організації, яку вбили більшовики в 1920 р. неподалік Млинова (була похована на католицькому кладовищі в Луцьку, яке в 1976–1977 рр. перетворили на радянський Меморіал вічної слави, – ред.). Стрільці покладали вінки біля пам’ятника солдатам, загиблим в околицях Луцька, який знаходився біля собору. Тут почесну варту несли волинські стрільці.
Пам’ятник солдатам, загиблим в околицях Луцька, біля якого стрільці стояли на варті в День спомину всіх померлих вірян. Листівка
У багатьох храмах молилися за упокій тих, хто поліг на Волині, та за волинян, які загинули в боротьбі за незалежність. Наприклад, у 1928 р. у луцькому кафедральному католицькому соборі відбувся молебень за душу світлої пам’яті Яніни Ляталувни, замовлений луцькими стрільчинями. Під час меси за полеглих всіх згадували поіменно. Таким чином ті, хто вижив, та їхні потомки демонстрували, що вони не даремно віддали своє життя за Батьківщину, що про їхню самопожертву пам’ятають.
На початку листопада 1935 р. відбулася велика церемонія. Майже через 20 років до Варшави перевезли прах Олександра «Міхала» Сулькевича (у серіалі «Молодий Пілсудський», який недавно транслювали на польському телебаченні, він мав псевдонім «Татарин»), який загинув 18 вересня 1916 р. під Ситовичами на Волині (нині Ковельський район Волинської області). Найвірніший солдат і щирий друг Пілсудського, організатор його втечі з тюремної лікарні в Петербурзі, спочив на військовому цвинтарі на Повонзках. На могилі потомка татарських лицарів, які 500 років тому брали участь у битві під Грюнвальдом, засяяв пів місяць. Волинські стрільці опіку над могилою героя передали стрільцям із Варшави.
Двома роками раніше відбулася ще одна важлива подія. Наприкінці листопада 1933 р. волинські стрільці віддали честь праху поета-легіонера Юзефа Мончки, який перевозили з Катеринодару до Варшави. На вокзалі в Здолбунові зібралися представники влади, громадських організацій, шкільна молодь, численні підрозділи «Стрільця» й солдати з 21-го полку надвіслянських уланів. Під звуки траурного маршу улани та стрільці перенесли труну з прахом до варшавського потяга. Покрита численними вінками від волинської громадськості, після прощальних гудків локомотивів, що стояли на станції, вона вирушила у столицю.
Святкуванню Дня Незалежності передували численні заняття в підрозділах. Стрільці готували афіші та запрошення на щорічні святкування, прибирали стрілецькі світлиці та прибудинкові території, прикрашали їх прапорами. У переддень свята вулицями волинських міст проходили стрілецькі підрозділи в супроводі оркестру. А 11 листопада відбувався великий парад військових частин, організацій, що займалися військовою підготовкою молоді, шкіл та різних товариств. Часто з нагоди цього свята відбувалися спортивні та стрілецькі змагання. У менших населених пунктах святковий день закінчувався гулянням, у більших – урочистою академією, яку часто поєднували з переглядом фільмів, наприклад, «Іменини Маршалка», «Шаленці» чи «Могила невідомого солдата».
У 1928 р., із нагоди десятиріччя здобуття незалежності, стрільців закликали до проведення спільних акцій до Дня Незалежності. Тоді на Волині цілими підрозділами будували стрілецькі доми і стадіони та садили дерева. У 1930 р. у багатьох населених пунктах відкрили пам’ятники маршалу Пілсудському, а у в’їзну браму Луцького замку вмурували його погруддя та меморіальну дошку на честь полеглих захисників Волині. З нагоди Дня Незалежності в 1934 р. стрільці з Маневичів привезли з Волині до Кракова й урочисто висипали на Кургані маршалка Юзефа Пілсудського землю з поля бою під Костюхнівкою та з могил легіонерів, які загинули на Польській горі.
В’їзна брама замку Любарта, де в 1930 р. на День Незалежності Польщі вмурували погруддя маршала Пілсудського. Листівка
У тому ж році на фасаді костельної дзвіниці в Порицьку відкрито меморіальну дошку з іменами борців за свободу, які колись загинули у кривавих боях біля цього містечка. Ініціатором акції вшанування героїв був отець Антоній Станішевський, натомість керівництво місцевого підрозділу Стрілецького союзу замовило гранітну дошку й організувало заходи. Напередодні Дня Незалежності відбувся заупокійний молебень за полеглих. Біля символічної труни, виставленої в порицькому костелі, в почесній варті стояли стрільці. Увечері вулицями містечка пройшла стрілецька хода в супроводі оркестру, нагадуючи жителям про важливе для поляків свято. Наступного дня на святій месі були присутні представники влади, всіх організацій із власними знаменами, повітові делегати Стрілецького союзу, чоловічі та жіночі підрозділи стрільців і віряни. Після меси меморіальну дошку відкрив голова правління Стрілецького союзу в Порицьку. Після слів «Полеглим слава!» присутні заспівали польський гімн. Захід закінчився парадом підрозділів «Стрільця» та інших організацій.
Святкування Дня Незалежності в Олиці. Виступає Тадеуш Котович-Ейсмонт, очільник місцевого Стрілецького союзу. Олика, 30-ті рр. Фото подароване Анною Котович-Ейсмонт
Щороку наприкінці листопада стрільці вшановували річницю початку Листопадового повстання. Особливо урочистою була сота річниця цієї події. Кожне місто мало власне бачення, як відзначити це свято. На центральній площі Здолбунова запалали вогнища, які нагадували повстанські сигнали, а над містом пролунали слова повстанської молитви. Жителів Дубна вже о сьомій ранку розбудив звук уланської сурми, а потім місто «масово вийшло на вулиці Александровича, Листовського і Панєнську». Після богослужінь, відправлених у храмах усіх конфесій, відбулося покладання вінків на Могилі невідомого солдата у сквері Незалежності. Пізніше пройшов парад, а після нього – академія в актовій залі місцевої гімназії. У Луцьку у приміщенні Волинського музею в замку Любарта організували виставку різних документів, що стосувалися епохи, сучасників та учасників повстання. Експозицію можна було оглянути щодня в листопаді та грудні 1930 р., а також у січні 1931 р.
Волинські стрільці пам’ятали про своїх героїв i навчали цієї пам’яті наступні покоління. У стрілецьких світлицях із нагоди листопадових свят згадували осіб, які віддали життя в боротьбі за незалежність Польщі, розповідали про їхні подвиги і заслуги. На Волині їх усіх згадували поіменно. Вони не були анонімними борцями за свободу. За їхніми могилами доглядали. Їхній прах вшановували. За них молилися. Вони були зразком для молоді. Естафету пам’яті, яка тривала в міжвоєнний період, перервали події Другої світової війни.
Ян Марцінковський, комендант Стрілецького союзу в Луцьку, разом із дружиною Олімпією та дочкою Леокадією. Луцьк, кінець 1920-х рр.
Малгожата ЗЄМСЬКА
Фото з архіву Тадеуша Марцінковського
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ПРО СТРІЛЕЦЬКИЙ СОЮЗ НА ВОЛИНІ У 80-ТУ РІЧНИЦЮ КАТИНСЬКОГО ЗЛОЧИНУ
