Військове історичне бюро (WBH) в Польщі опублікувало на своєму сайті архівні матеріали, пов’язані з діяльністю Армії Крайової в період Варшавського повстання. Серед них є щоденник, який описує події першого тижня повстання. Його вела княгиня Анна Радзивілл.
В описі документа, викладеного на сайті WBH, зазначено: «Ймовірно, належить княгині Анні Радзивілл». Проте саме на нього, як на «Щоденник із Варшавського повстання» авторства Анни Радзивілл, дружини олицького ордината Януша Радзивіллa, неодноразово посилалися історики.
Те, що щоденник належить Анні Радзивілл, підтверджує лист її невістки, княгині Ізабелли Радзивілл. Він датований 1972 р. та адресований керівнику Центрального військового архіву (нині Військове історичне бюро). Цей документ викладений у відкритий доступ на сайті WBH разом зі щоденником та його розшифровкою, виконаною в 1958 р.
Ізабелла Радзивілл написала в листі: «Звертаюся до пана полковника з люб’язним проханням додати біографічні дані до справи 57a, яка зберігається у фонді «Армія Крайова, Варшавське повстання» і містить щоденник моєї свекрухи, почерк якої я добре знаю, тому легко його розпізнала. Авторкою щоденника була Анна Любомирська, дружина Януша Радзивілла, що народилася в Рівному 8.10.1881, а померла в Красногорську біля Москви 16.02.1947».
Анна Радзивілл пише про перші дні повстання, які разом із чоловіком провела у Варшаві, в палаці на вулиці Бєлянській (нині алея Солідарності). Вони повернулися сюди в неділю, 30 липня, з Неборова, де жив їхній син Едмунд Радзивілл. Саме цього дня авторка щоденника зробила перший запис: «Після швидкого, але важкого рішення (…) ми залишаємо наш дім Неборів».
1 серпня 1944 р., коли розпочалося повстання, Анна Радзивілл занотувала: «(…) щось відчувається в повітрі». Потім написала: «Жахлива стрілянина. Усе в нашій найближчій околиці. Ми повністю спокійні, хоч чуємо відголоски всіх видів зброї».
«Немає хліба, є борошно, але немає дріжджів, може, щось вдасться зробити на заквасці з тіста», – читаємо в записі від 3 серпня. У скрутні часи повстання, під час німецьких бомбардувань, коли палац неодноразово потрібно було рятувати від пожеж, про що теж згадано в щоденнику, Радзивілли використовували підвали свого будинку як бомбосховище, надаючи до них доступ місцевому населенню. Крім цього, в їхній резиденції жили цілі сім’ї, які внаслідок бомбардувань втратили дах над головою. 6 серпня княгиня занотувала: «Живемо з юрбою незнайомих людей».
Наприкінці серпня німці арештували Анну і Януша Радзивіллів та незабаром вивезли до Берліна. Їх відпустили в жовтні 1944 р., але до палацу на Бєлянській, знищеного пожежею, вони вже не могли повернутися. Радзивілли поїхали до Неборова, а згодом до Валевіц, де їх арештували совєти й вивезли до Москви, на Луб’янку. Пізніше їх тримали в Красногорську, де Анна Радзивілл померла в 1947 р. Януш Радзивілл, вийшовши з радянської в’язниці, повернувся до Варшави, де оселився в невеликій квартирі. Помер у 1967 р.
Наталя ДЕНИСЮК
