Цими днями, мабуть, не залишилося байдужих до подій, що відбуваються в Україні. Тим паче не байдужими є українці, що перебувають за кордоном, особливо на території Євросоюзу.

Українці в Любліні солідарні зі своїми співвітчизниками. Тут пройшло вже п’ять маніфестацій і на черзі наступні. Маніфестація такого типу вперше в Польщі відбулася саме в Любліні.

Коли я дізналася про рішення українського уряду і побачила в засобах масової інформації, що люди гуртуються на Майдані в Києві, не могла залишатися осторонь. На своєму профілі у Facebook я розмістила інформацію, щоб ті українці, які знаходяться в Любліні, зібралися 22 листопада на маніфестацію. Це був дуже сумний день, але ми були разом. Тоді було прийнято рішення, що 24 листопада ми організуємо наступну акцію, цим разом більшого розмаху. Зібралося близько 100-150 осіб, у тому числі поляки. Цього дня ми вирушили під Генеральне консульство України в Любліні. Консул Іван Грицак повівся, як справжній дипломат – начебто нас підтримав, але обережно і без особливого ентузіазму.

Потім я поїхала до Вільнюса, де теж наша група була помітною. 28 листопада нас, українців, там було понад сто! Пізніше дещо менше. Саме там до нас підійшов польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський і сказав, що Європейський Союз залишається для нас відкритим. Цікаво, що кожен із присутніх голів держав звертався до громадськості, махав з автомобіля рукою, відчиняв вікна. Коли ж проїжджав Янукович, ніхто й не знав, що це він – все довкола нього було щільно замкнене. Ми отримали цю інформацію від поліції, що стояла поруч.

Я вражена тим, що відбувається на київському Майдані. Не можу зрозуміти, як можна так жорстоко відноситись до своїх співвітчизників.

Що далі? Тепер виступаємо не лише за ЄС, а й відстоюємо нашу гідність. Не можна так з нами поводитися! Плануємо організувати акцію солідарності польських студентів з Україною.

Ми хочемо змін у нашій країні, прагнемо державного порядку, протестуємо проти корупції, кумівства на локальному та державному рівні, брехні політиків, розтрати державного бюджету невідомо на що, недотримання прав людини, пасивності уряду і парламенту в проведенні державних реформ. Прагнемо державної ідеї з перспективою для нас і наших дітей. Ми не хочемо, щоб наші батьки виїжджали до Італії чи Португалії на «чорні роботи». Усвідомлюємо, що в Європі теж несолодко, що проблеми будуть і нам буде нелегко. Не йдеться про те, щоб Україна була в Європі або не була пов’язана з Росією, йдеться хоча б про те, щоб Україна залишалася Україною. Маємо право на свободу, маємо право жити в економічно розвиненій незалежній державі. Розуміємо, що ці наші протести – це незначний вклад, але не можемо бути бездіяльними. Крім маніфестацій, пишемо статті й повідомлення до українських і польських засобів масової інформації, висилаємо фотографії, спілкуємося з журналістами, прагнемо, щоб увесь світ дізнався, що Україна – не пасивна держава без національної гідності та свідомості.

Чи плануємо організацію ще якихось акцій у Польщі? Звичайно, що так, але все залежатиме від ситуації в Україні. На разі, це були акції спонтанні, негайна реакція на події в Києві. Підтримку поляків уже маємо. Ми не просили їх брати участі в люблінських протестах, але вони знайшли інформацію на Facebook і прийшли. Ніхто з нас не писав і не телефонував президентові міста Кшиштофові Жуку, але він все ж прийшов і звернувся до нас та наших співвітчизників в Україні зі словами підтримки. Хочу подякувати всім полякам, які підтримують мій народ у його прагненні до перспективи розвитку в Європі.

Агнєшка БОНДЕР

Фото надані Іриною Іванків