Ад’юнкт Інституту славістики Польської академії наук Павло Левчук присвятив свою монографію українсько-російсько-польській тримовності українців непольського походження.
Сьогодні нікого не дивує знання польської мови жителями України. Громадяни нашої країни польську сприймають як гарну мову, що має майбутнє, дає шанс покращити свою фінансову ситуацію. До цього часу головним об’єктом лінгвістичного аналізу ставали особи польського походження. Науковців цікавили фонетичні, лексичні особливості, рівень знання мови серед місцевих поляків. Особи, які не мають польського походження, теж вивчали польську мову, проте залишалися поза увагою дослідників із Польщі та місцевих полоністів, попри те, що їхня кількість з року в рік зростає і нині вони навіть становлять відчутну більшість.
У листопаді 2020 р. у краківському видавництві «Księgarnia Akademicka» вийшла друком праця «Українсько-російсько-польська тримовність українців непольського походження».
Це перша монографія про знання польської мови українцями, які не мають польського родоводу. Її автор – доктор наук Павло Левчук, ад’юнкт Інституту славістики Польської академії наук, сам родом із Волині. Те, що науковець присвятив книгу тримовності, значною мірою вирізняє її на тлі попередніх робіт про українсько-польський білінгвізм, адже сфера аналізу розширюється завдяки російській мові, яка завжди була присутня в житті респондентів, натомість не завжди її зауважували дослідники польської мови в Україні.
Павло Левчук
Розлогий вступ до монографії написав професор Владислав Мьодунка, видатний дослідник польсько-іноземної двомовності, а також навчання польської мови як іноземної, відомий і шанований багатьма полоністами в усьому світі. Професор Мьодунка зазначає, що ця праця важлива як лінгвістична розвідка про тримовність за участю польської мови, а також як влучний вибір осіб непольського походження. Респонденти становлять найбільшу групу людей, що вивчають польську мову, яким необхідне офіційне сертифіковане підтвердження їхніх знань польської мови як іноземної, водночас вони є найчисельнішою громадою іноземців у Польщі.
Під час презентації, яка відбулася 25 листопада 2020 р. на платформі ZOOM, професор Мьодунка зізнався, що ця книга – реалізація його багаторічних очікувань. Складно уявити собі кращу оцінку. Варто пригадати, що у вступі Владислав Мьодунка описав мовну біографію автора книги, водночас заохотив молоде покоління продовжити це дослідження.
Презентація книги на платформі ZOOM
Рецензовану працю можна поділити на дві частини: теоретичну й практичну. У першій автор зосереджує увагу на політичній та мовній ситуації в Україні після 1991 р., проблемі конкуренції обох слов’янських мов, а також на ситуації польської мови в Україні, яка динамічно розвивається. До теоретичної частини варто віднести і опис досліджень мовних контактів трьох найбільших слов’янських мов, і проблеми міграції, культурної самоідентифікації в умовах багатомовності та переселень.
У практичній частині перед описом кількісного аналізу представлено дослідницьку модель автора, що повністю відрізняється від тих, якими послуговувалися українські науковці, оскільки враховує і кількісний показник (1 160 респондентів), і якісний (опис мовної біографії 13 респондентів). У кількісних дослідженнях опитаних поділено на чотири групи: особи, що не мають польського походження і проживають в Україні, особи непольського родоводу, які проживають у Польщі, а також дві групи, що, на думку автора, перебувають на пограниччі польського походження, тобто мають прадідів-поляків, які, як правило, рідко беруть участь у вихованні правнуків.
В описі результатів досліджень анкетованих осіб автор зосереджує увагу, зокрема, на заявленому рівні знання кожної з мов із поділом на мовні компетентності, частоті послуговування згаданими мовами, мотивації вивчати польську мову, національній самоідентифікації, залежності між місцем проживання і вибором мови, виборі мови ЗМІ та комп’ютерних програм і т. д.
Історії конкретних осіб згруповано в моделі становлення і буття тримовним, що варто визнати новим підходом у дослідженнях мовних біографій в Україні. Автор, мабуть, свідомо не подає імен та прізвищ своїх співрозмовників. З одного боку, це викликано бажанням зберегти анонімність інформаторів, з іншого – дає читачеві можливість знайти серед цих життєписів власну мовну історію. У тексті подано назви міст, добре відомих особливо реципієнтам із Волині та Східної Галичини. Серед історій знаходимо розповіді про переселення до Польщі, студентів-полоністів зі Львова та Івано-Франківська, переїзд зі Львівської області до Києва. Можуть відшукати себе й науковці, оскільки остання модель презентує наші мовні біографії.
Крім суто наукового значення, варто згадати про вплив рецензованої монографії на звичайних читачів, особливо зацікавлених вивченням польської мови. Робота подає приклади ефективного навчання польської мови, підтверджені результатами сертифікаційних екзаменів, враховуючи конкретні дидактичні розвідки, інтенсивність навчання, виїзди до Польщі, а також інші вказівки, які уважний читач може використати під час опанування польської мови.
Найважливіше, що ця публікація заохочує молодих українців почати вивчати польську мову, тому необхідно перекласти монографію українською. У післяслові автор зазначає, що праця «документує тримовність українців, які зробили ставку на вивчення польської мови й досягли успіху», однак, на мою думку, ця книга відкриває можливості досягнення успіху в опануванні польської мови також багатьом іноземцям з усього світу.
Юлія ВАСЕЙКО,
доцент кафедри полоністики та перекладу
Волинського національного університету імені Лесі Українки
Фотографії надав Павло Левчук
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
НА ВОЛИНІ ПРОЖИВАЛИ 788 ПОЛЯКІВ?
«НЕ НАЗИВАЙТЕ НАС ДІАСПОРОЮ». ВИЙШЛА ДРУКОМ КНИГА ПРО УКРАЇНЦІВ У ПОЛЬЩІ