Група студентів та харцерів із Пьонковського загону харцерів «Darzbór» несподівано опинилися в Луцьку. Що їх привело в Україну напередодні Різдвяних свят?
Про це, а також про інші справи ми говорили із Беатою Нахилою, Павлом Шульцом і Радеком Вдовським у Товаристві польської культури на Волині ім. Еви Фелінської. Проте це не була типова розмова. Вона була більше подібна на обмін спостереженнями, які вносять у життя кожної людини новий багаж досвіду.
– Акція «Пачка» – це загальнопольський захід, у якому задіяні харцерки та харцери зі Спілки харцерів Республіки Польща, – розповідає керівник харцерського загону Беата Нахила. – Акція відбувається вже протягом 17 років. Щороку, саме в грудні, перед Різдвяними святами, ми організовуємо поїздку в полонійні осередки в різних країнах світу. Робота полягає в тому, що ми завчасно оголошуємо і розміщуємо інформацію про початок збору подарунків у своєму середовищі. Ми просимо про допомогу й підтримку громадськість, адже без її допомоги важко було б організувати акцію «Пачка». Наприклад, ми збираємо продукти харчування і промислові товари. Згодом усе складаємо і додаємо листівки з побажаннями. А вже потім вирушаємо в конкретні місця. Усю цю роботу координує Варшава. Ми готові розвозити ці подарунки. Їдемо туди, де існує реальна потреба в допомозі, а в нинішньому році ми вирішили завітати в Україну. Автобуси з подарунками їдуть також у Литву, Білорусь, Молдову та країни, що знаходяться трохи далі.
Радек Вдовський, керівник харцерського загону, розповів про пригоду на кордоні, яка змусила харцерів змінити плани, і пояснив, яким чином вони опинилися в Луцьку. Програма охоплює співпрацю із МЗС Польщі і є конкретні листи про те, що міністерство співпрацює з різними товариствами. Ніби все було сплановано. Однак на кордоні виявилося, що існують проблеми із в’їздом в Україну.
– Ми стояли на кордоні багато годин, – розповів Радек Вдовський. – Причини для цього були різні, зокрема, й така, що організація, до якої ми їхали в Чернівецьку область, не була записана до реєстру в Києві. Водій автобуса закінчував роботу через дві години і потрібно було швидко вирішити, куди ми повинні їхати. Ми подивилися на карту і побачили, що найближче знаходиться Луцьк. Із перспективи вчорашнього та сьогоднішнього дня (14 і 15 грудня) виявилося, що це був правильний вибір, немов Божа рука над нами перебувала.
Павел Шульц, котрий виконує функції секретаря Пьонковського загону «Darzbór», допомагав Беаті й харцерам організувати поїздку в Україну. На запитання, чи варто було перетинати кордон, відповів:
– Так, так. Коли ми вже потрапили до Луцька і нам вдалося знайти готель, організувати це все на місці, то, вважаю, що старання були того варті.
Потім ми розмовляли про те, як ці молоді люди бачать Полонію та поляків в Україні. Розмову на цю тему намагався підсумувати майбутній соціолог Радек Вдовський. Він говорив про те, що питання Полонії та поляків за кордоном розглядається трохи стереотипно. Місцеві поляки – це люди, котрі борються з проблемами, які можна окреслити таким реченням: «Ми певною мірою не є ані тут, ані там». Вони постійно знаходяться між двома народами.
– Ця спільнота мусить жити тут, в Україні, а також у Литві, проте існує певний зв’язок із Польщею, тож ситуація видається винятковою, навіть з огляду на власну свідомість. Насправді, для цих людей Польща була тут. А що кордони пересунулися, то ніхто із них не мав на це впливу, – зазначив Радек Вдовський. – З іншого боку, з того, що бачу, ці спільноти добре організовані. На вашому прикладі помітно, що ви знаєте взаємні місцеві реалії. Наприклад, ми приїхали й не знали, що з цими подарунками робити. Прийшла жінка з товариства і одразу сказала, які сім’ї потребують допомоги. Це доводить, що поляки тут тримаються разом. Сьогодні ми їдемо зі святковими подарунками в Олику, по дорозі завітаємо до ще одного польського товариства в Луцьку.
Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК
